душемарнотратствo

А що іще, чи крашанки катати,
забувши про скорботи цього дня?
Забудется... А пам'ять - марна трата,
душа моя - сполошене ягня,
тремтить і рветься, як думки безсонні,
як поклик - де ти, милий мій, ходім!
Всередині усе, а що там зовні?
Їдкого тютюна гарячий дим?
Марную час, пишу тобі, як хочу
щось висловити - це малюнок мій
на крашанці. Це туга поза очі
весни та квітня, вислів мій німий -
катай-но, мила, так от ми б'ємося.
Хто виграє? Великдень був, та зник.
Я б міг тебе розбити, та не в змозі,
бо зроду не читав біблейских книг,
а ти читала, люба, ти читала,
тлумачила рядки чужих чеснот.
На слово зазіхала свічка тала,
випалював тихенько темний гнот
квітневі глави душемарнотратства -
кумедне слово, та на самоті
гадаю - це не слово, а прикраса,
якою користаються митці,
що крашанки розписували - зовні
прекрасні, а всередині які?
Скатаємо яєчки у сезоні,
та ти ж, гляди, не випусти з руки
листа мого, душі моєї, серця.
Впаде - і все. Бо душі замалі...
Даруй мені, кохана, та не сердься
за ці крихкі шкарлупки на столі.