Попытка перевода стихотворения И. Жиленко

         КРАСНЫЕ ЧЕРЕПИЦЫ

На красных черепицах оранжевые кошки.
Я в платьице из ситца - любимый мой горошек.
Я девочка - быстринка, чуть свет бегу к волне.
Горошек синий-синий сбегает по стене.
 
Горят на солнце осы. Краснеют черепицы.
Я овощи в авоське несу домой для пиццы.
Ступеньки, словно гамма, звучат - идёт весна.
А я немножко мама и чуточку жена.

Горошек синий-синий. Пылающий паркет.
В зеркальном магазине нарядный манекен.
И я шагаю живо, немножечко известна,
Немножечко красива, немножко поэтесса.
 
Посёлок болен морем. Мнут ноги маков цвет.
И двадцать, тридцать, сорок, и пятьдесят уж лет.
На горку осторожно веду с прогулки внучку.
Я бабушка немножко, со внучкою за ручку.

Краснеют черепицы. Мяча лихой прыжок.
Горят на солнце спицы, и катится клубок.
А в волосах-то иней. Заплакать что ли мне?
Горошек синий-синий сбегает по стене.

И семьдесят, а дальше...ещё, ещё - и всё.
Кто горько зарыдает, цветы кто принесёт. 
По кочкам, как по гаммам, вниз к матушке-земле.
И плачет дочка-мама, и дочка-внучка вслед.

Прощально черепицы на пагорбах горят.
А мне сокойно спится. Кого там укорять?
Всё было так красиво, но не вернуть назад.
Горошек  синий-синий, и...и глаза в слезах.

 

           Оригінал

Червоні черепиці, оранжеві коти.
А я біжу по східцях, від сонця золотих.
Я трішечки дитина, а трішечки вже й ні.
Горошок синій-синій збігає по стіні.

Горять у сонці оси. Червоні черепицІ.
Я трішечки доросла, і помідори в сітці.
По східцях, як по  гамі, осяяна, смутна,-
Я трішки-трішки мама і трішечки жона.

Горошок синій-синій. Палаючий паркет.
В дзеркальнім магазині - вродливий манекен.
А в самокатах синіх малинові колеса.
Я трішечки красива і трішки поетеса.

Містечко хворе морем і маки біля ніг.
І...двадцять, тридцять, сорок, і п`ятдесят, і сніг...
По східцях (чи зберуся) веду гулять онучку.
Я трішечки бабуся - з онучкою за ручку.

Червоні черепиці, м`яча дзвінкий стрибок.
Горять у сонці спиці і котиться клубок.
Я трішки-трішки сива - заплакати б мені.
Горошок синій-синій збігає по стіні.

І сімдесят і далі... і ще, і ще - і все.
Хтось гірко заридає, хтось квіти принесе.
По схедцях, як по гамі, до нпзу - о печаль!
І плаче донька-мама, і донька-онуча.

Червоні черепиці на пагорбах горять.
Мені ж ласкаво спиться... кому там докорять?
Це так було красиво - збігать по східцях вниз.
Горошок синій-синій, і повні очі сліз...