Борис Гринченко. Украинец

Он украинец — это точно,
Галушки хвалит, с салом пьёт
Горилку, даже в вышиванке
Ложится дома спать идёт.

Давненько, как-то, что-то даже
Он перевёл иль написал,
Но — Господи! — люта цензура!
И он бумаг уж не марал.

Был юн, кричал: "Народ люблю я!
Я за него бы крест понёс!"
И за народ в стихах-калеках
Пролил он с ложку мелких слёз.

Народ же чёрт — дремуч и тёмен,
Стихов понять тех не сумел, —
И, бросив мужичьё, герой наш
На "место тёпленькое" сел,

И хоть приказы часто пишет:
Мол, крепче мужиков гноби!
Но пячет грудь: "Люблю Украйну,
Люблю, так, как всегда любил".

Он и досель галушки хвалит
И "Кобзаря" берёт читать,
И, хлопнув чарку, начинает
По-українській розмовлять...

1892




Він українец — це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії дома
Бере він на ніч сорочки.

Колись він навіть — хоч давненько
Щось написав чи переклав,
Але ж цензура — боже — люта!
І пер він більше не псував.

Колись кричав: "Народ люблю я!
За його хрест би я поніс!"
І за народ в каліках-віршах
Пролив дрібних він з ложку сліз.

Але ж народ — темнота темна
І віршів тих не зрозумів, —
Мужицтво кинувши, герой наш
На "місце тепле" десь засів,

І хоч накази часто пише,
Щоб в шори брали мужиків,
Але ж він каже: "Україну
Люблю я так, як і любив".

Він галушки і досі хвалить
І "Кобзаря" бере читать,
І напідпитку починає
Слова вкраїнськії вживать...

1892