Борис Гринченко. Нет, я средь вас, о люди, не встр

Нет, я средь вас, о люди, не встречал
Ни искренней любви, ни дружбы вечной,
И ни один ещё среди вас не сказал
Сочувствья сло́ва искренне, сердечно!

Один я, как всегда и с детства был,
Один остался среди вас всех, люди!
Коль счастье я узнал и полюбил —
Не вам за то моё «спасибо» будет.

Не вам — о, нет! Среди холодных вас
Жила одна душа святая —
Её любви луч в сердце не угас,
И будет век сиять, не угасая.

И та душа среди вас всех была
Так, как и я, несчастна, одинока,
И воедино нас судьба свела,
Найдя обоих на́ свете широком.

И благодарность той душе одной моя
За счастье, что познал я волей судеб...
От вас же, нет, не научился я
И уж не научусь любить, о люди!

Зачем вы землю топчете, живя,
Когда не сердце в вас, но лёд, покрытый снегом?
Зачем людьми зовёте вы себя,
Когда забыли, что́ быть значит ЧЕЛОВЕКОМ?!

1885



Ні, я між вас, о люди, не зазнав
Ні приязні, ні щирої любові,
І ні один між вас ще не сказав
Од серця щире і прихильне слово!

Один я, як і змалку ще бував,
Один зоставсь між вас усіх, о люди!
Коли я щастя знав і покохав —
Не вам за це я дякувати буду.

Не вам — о, ні! Поміж холодних вас
Жила одна душа святая —
Любові промінь в серці їй не згас,
Не згасне він і не згасає.

І та душа між вас усіх була
Так, як і я, бездольна й одинока,
І доля нас до купи ізвела,
Обох знайшовши на світі широкім.

І дяка тій душі одній моя
За щастя те, що я зазнав на світі...
Од вас же, люди, не навчився я
І, мабуть, не навчусь любити!

Навіщо ж ви на світі живите,
Коли не серце єсть у вас — крижина?
Нащо ж людями ви себе звете,
Коли забули, що таке ЛЮДИНА?!

1885