П’ю каву
П’ю вранці каву і, здається,
Я оживаю… Білий світ
Уже по-іншому сміється,
Дурманить запахами цвіт.
Милуюсь завитками пари,
Вчуваю терпкий райський смак
І вже не хмари бачу – чари!
Не маю для журби ознак.
П’ю каву, душу зігріваю
Думками про далекий дім,
Берізку ніжно обіймаю,
Гостей запрошую за стіл…
Біду у каві розчиняю,
Топлю* у серці смутку лід,
У радість двері відчиняю,
Дивлюсь замріяно на схід…
*Топити – заглушати, тамувати в собі думки, почуття, переживання, зазнаючи знегод, горя і т. ін.
Пью каву
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125041806294
Свидетельство о публикации №125041806294
Рецензии