Мій внутрішній грифель стирається, як олівець.
Я вже написала достатньо, щоб бути мішенню.
Ненависть вбиває отрутою світ поіменно,
І більше не чутно синхронного ритму сердець.
Коли ж тебе знудить, мій світ, від отрути війни.
Коли ж ти припиниш приносити Світло у жертву.
Стирається пам'ять. Й дві тисячі років вже стерто.
І не відшукати ні істини, ані вини.
Лише поцілунок останній зберіг Гефсиман,
Як рану, яка не загоїться наче стигмати.
І дивиться світ, як по дітях стріляють гармати.
І вже приміряє на шию смертельний аркан.
А я все у дзвони дзвоню, як старий пономар,
Про те,що було то страшним каяттям для Іуди.
Не відають зовсім, що творять зневірені люди.
Прости їм, мій Боже, бо тяжче за хрест цей тягар.
Lena Zhazhkova
18.04.2025.
Старий пономар
© Copyright: Елена Жажкова, 2025
Свидетельство о публикации №125041805556
Свидетельство о публикации №125041805556
Рецензии