Рукотворна

Перелякана Вербиця жахно збирає тіла,
Реквізуючи, наче жертовно, життя умирущі,
Завершальна неділя чия беззворотньо сплила
В осередку піднятої нащось поганської бучі,
Що углибила дзьоба залізного, наче шулік,
У приречені долі, у свято чиєсь прикордонне —
У хвилини останні чиїхось закритих повік,
За якими у Храмі котрась Богородиця стогне
У служіння вечірні... Акафисти правлять попи. —
Там немає мене та в скорботі віршованій рину
Безпорадною піснею: "Боже, хто лють натопив?! —
Знову матір на лобі холоднім цілує чуприну;
Розполохана горем, знесилено Небо кляне,
Обтираючи любій дитині обличчя блідаве,
Одягаючи доньку у плаття весільне, лляне
Та землі віддає, ...із якої квітневії трави
Прориваються ранком новим. А у вражім гаю, —
На зеленому пагорбі хлопці будують намети;
У двобої зі смертю щоднини життя виграють,
За безвілля стороннє не маючи права померти.
І не маючи гадки стоїть хто за болем отим,
Що по праву найпершої ночі серця роздирає.
Через те щовівторка дзвонар упива'ється в дим? —
Чолов'яга, що майже за крок щонеділі до раю.
Від якого нізащо, Господь, не відмовишься Ти,
Ні від начебто грішного, ні від святого — до скону,
Хоч війна рукотворна і геть почорніли хрести.
Й через втому суцільну весь час мироточать ікони:
На загиблих і вбивць, на "зірки" кишенькових попів,
На їх сивії бороди й також — на хлопця без милиць,
На п'яницю, який у дзвінниці розхитує спів,
На героїв полеглих, бо ті передчасно втомились.
Воску вистачить тим, хто грошві не дарує уклін
І — на тих посіпак, хто завзято війні колінкує;
І — на дещицю правди, хай тільки підніме з колін
Осоромлену Землю, що впала під вартістю збруї,
Що її переплавили домни з усіх помилок
Повоєнщини... — Вийшло, що бійка металу не варта!
Хай сьогодні б останнього вогнища згинув димок,
Поки в яслах гойдають малого іще бонапарта —
На новітнє побоїще... Боже, розвіяв би прах
Від минулого й стяги всілякі до білого стер би.
Тільки поки що правлять молебни по різних церквах
І бруньками пухнастими плачуть освячені верби.


До подій у Сумах...
Зі співчуттям і з жахом за скоєне.
Ми не пробачимо.

13 квітня 2025р.