Капель. Серце йокнуло, але якось дивно

Сьогодні я побачила капель – тобто побачила, почула й відчула.  Капало зі стелі навісу над вірьовками для сушки білизни. Сніг та льод почали танути під впливом весняних сонячних промінчиків. І серце приємно йокнуло – капель, струмки, паперові кораблики - як в дитинстві, в Росії.

Українському клімату не притаманні капель, струмки – принаймні останні 10-20 років. Зима, сніг – а потім одразу майже літо – тепло, сонечко, зелена травичка. Міжсезоння майже відсутнє. В цьому є й переваги – після зимових чоботів майже одразу у босоніжки – економія.

Хоча раніше, давно – були й справжні зими, сніг, лижі, сніговики, катання зі сніжних гірок, і каток на ставку. І по радіо оголошення – температура повітря більше 20 градусів морозу – до школи можна не йти.

Радіо – це не FM-програвач, як сьогодні – це такий устрій, який вмикається в радіорозетку, яка є у кожній квартирі – там лише одна програма на весь СРСР – гімн о 6-й ранку – «Союз нерушимый, республик свободных, сплотила навеки». А потім «Утренняя гимнастика": "Ноги на ширину плеч. Наклоны влево, вправо. Так, хорошо».

Капель, струмочки течуть - як в дитинстві, в Росії. І знов йокнуло – Де-де? – в Росії? Але йокнуло вже якось не так. Не так - не так приємно - не приємно - чи навіть неприємно. Не приємно, а як? Не зрозуміло, не можу описати, не можу сказати. Ну ось, приїхали – «все розумію, а сказати не можу».

Що це? Рання деменція? Та ні, тьфу, тьфу, тьфу. Може вік? Авітаміноз? А, ну точно – весняний авітаміноз. Коли знайдено науково обґрунтовану причину, то вже не так страшно. Слава науці.

Чи хочемо спілкуватися з родичами та друзями з Росії? Так. Чи спілкуємося? Так, спілкуємось – на питання «Ну как вы там живёте? Как обстановка?» - як розумово відсталі відповідаємо «Погода хорошая. Тепло. Абрикосы цветут» або якщо по телефону - «Погано чути. Картошку? Картошку посадили». (До речі, є думка, якби погода не змінювалась – більшості людства не було б про що спілкуватися).

Отримуємо поздоровлення зі святами з побажанням миру. Знов якісь дивні відчуття – «миру», в якому сенсі?

Ну ось, хотіла трішечки про капель – а вийшло ціле оповіданнячко. Як говориться – з кількох крапель.

Як в тому радянському фільмі:

«- Если вы на улице встречаете красивую девушку, Вы пригласите её на чашечку кофе, со всеми вытекающими из этого последствиями?
- А какие последствия могут вытечь из чашечки кофе?».

Так, вийшло ціле оповіданнячко, і знов шедевр - «Аню, заткнись, будь ласка, будь ласочка» - кажу своєму нескромному внутрішньому голосу.

До речі – "будь ласочка" - зменшувально-пестливе (маю на увазі уменьшительно-ласкательное) від і так «ввічливого, чарівного» слова «будь-ласка» - ні в якій мові, крім української, не зустрічається.

А стосовно кличного відмінку – на сайті є твір «АП Т.Лавинюкової – Парость виноградної лози. Число 42. Кличний відмінок свободи» - в якому йдеться про ці «аудіопестощі». До речі, там є моя чудова шедевральна рецензія – у-у-у, знов понесло – пора послухати пісню Христини Соловій, в якій в приспіві є такі «золоті слова» - «Навчи мене жити, як ти, щоб не кипіла моя кров».

До речі про солов’їв – зараз на вулиці так співає якийсь соловейко – а може й не соловейко – я не орнітолог не можу точно сказати. Так, й не орнітолог, й не письменник – але ж як пишу – о-о-о, знов понесло – терміново, терміново слухати «Навчи мене жити, як ти, щоб не кипіла моя кров».