про рало кресало та оберега

Закувала затони в кайдани зима —
і зозулі кувати затим не настало.
Є в одного під снігом озимі хліба,
а у іншого — прадіда рало.
Проти сонця заходу і, отже, на схід
відправлялася рота з перону вокзалу.
Подивилась дівчина солдату услід —
синю кригу теплом спеленала.
Наче кремінь на серці став той оберіг.
Не знімая, ношу і шукаю кресало.
Не сумую за тій, що спіймати не зміг,
а за тій, що мене так чекала.
Не була ще біда, як зима, затяжна.
Скільки діб до весни залишилось? Чимало…
Як побачиш у небі ві сні журавля,
значить, я повертаюся, мамо…


Рецензии