Пьеса по мотивам рассказа и визуальной новеллы "Зайчик".
Сцена 7 (фрагмент 2). Гараж
Черный гараж
Проснувся він доволі пізно,
Усе ще там, в обіймах тьми,
В примарному отому лісі,
І там, поміж деревами.
Наснилось? Чи це можливо?
Слідів немає. Та глумливо,
Як свідок мовчазний, гараж
Стояв і "прикрашав" пейзаж.
Немов поглинувши все світло,
Він насміхавсь над усіма,
Немов він – темрява сама,
І через нього гинуть діти.
У ньому щось скрипить, гуде,
Мов сам гараж – це щось живе...
Мов ненажерлива комаха
З блискучо-чорними крильми,
З хітиновим похилим дахом,
Він пильно стежив за людьми
Своїм червоним хитрим оком,
Яскравим і поодиноким –
Найнеймовірніше із див.
Шум генератора гудів,
Немовби присипляв увагу:
"Тут все нормально, тож, заходь,
І друзів звісно, теж приводь.
Відчуй в собі свою наснагу!
Й долаючи свої страхи,
Він усередину ступив.
квітень 2025
Русская версия:
http://stihi.ru/2025/08/05/4296
773. Сцена 7 фрагмент 2. Гараg
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2025
Свидетельство о публикации №125040306845
Свидетельство о публикации №125040306845
Рецензии