Ще раз про кохання
Напевно, у слові “кохання” є чар,
Воно таке тепле і щире!
Буває воно пломенисте, як жар,
Барвисте, величне і миле.
Приходить кохання, як спалах, нараз!
Немов після сну пробудилось!
Приносить надію, як чистий алмаз,
Щоб щастя в душі засвітилось.
Кохання, як світло в ранковім вікні,
Як подихи бризу, не шторму!
Як сонячне сяйво в холодній імлі,
Як сон, що знімає утому…
Кохання – це сонце, це те, що болить,
Що душу втішає у смутку,
Що в миті незгоди завжди захистить,
Заповнить безрадісну пустку.
Кохання – це серце гаряче, живе!
(Душа його стук відчуває),
Воно романтичне, чутливе, палке,
Та жаль, від незгод* помирає…
*Незгода – відсутність взаєморозуміння, мирних стосунків, злагоди між ким-небудь; чвари, розлад.
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125033005880
Свидетельство о публикации №125033005880
Рецензии