Я бачу крізь повітря і бачу крізь сонце.
Я бачу свої долоні…
І це така невимовна радість,-
Бути ніби у світла в полоні.
Я бачу все.
А раптом не бачу нічого.
І це вже сумно… Я питаю : «Для чого?»
Для чого світ? Для чого квіти?
Для чого гніватись і радіти?
Для чого час? І звідки простір?
Питання- то поклик душі,
То голос, яким вона просить
Дізнатись про суть,
Побачити крізь повітря.
«Щоб все не було білим,-каже мій син,-
Існують квіти».
11
© Copyright: Екатерина Экозьянц, 2025
Свидетельство о публикации №125031105389
Свидетельство о публикации №125031105389
Рецензии