Мамина пiсня

 В літню спеку на місцевому цвинтарі доволі тихо та затишно. Обмаль відвідувачів, віддалений пташиний спів, та абсолютний спокій, що застиг під кам'яними брилами давніх поховань, налаштовували на роздуми.
 Неспішно йду навпростець знайомою стежинкою, котра прямує до могили найріднішої на світі людини - моєї матусі.
 Тихо помолившись, кладу на мармурову плиту букет її улюблених волошок.  Вдивляючись в сині оченята квітів, пірнаю у свої спогади, що наринули, наче з неба, світлою низкою ностальгічних подихів.
 Ось я - маленький хлопчик... Стою біля столу, на якому матуся гладить мої сорочки, стиха наспівуючи пісню "Два кольори". Голос її такий приємний та спокійний.
 Вона відклала вбік попрасовану сорочку, та почала зволожувати  наступну...
- Мамо, а що таке любов? Ти тільки що співала...
Обличчя мами осяяла звична добра посмішка, і вона, по короткій миті, відповіла:
- Ось, я тебе... люблю, це - і є любов.
Знову заходилася прасувати сорочку, так само тихо, душевно наспівуючи:

- Два колоьори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори, мої два кольори,
Червоне - то ЛЮБОВ, а чорне - то журба.

Вже стільки років минуло... Але мамина пісня не забулась та, як і раніше, наповнює серце любов'ю, та ніжними спогадами про миле дитинство...