Була людина і… не стало.
І серце, як холодне скло.
Кого усе життя кохала
і проводила за село…
Навіщо ці роки кохання
І щастя, що аж поза край,
Як що в кінці – одне страждання,
«Навіщо?» – Господа спитай.
І через темні в небі хмари
Прогуркотіло, наче грім:
«Ти залишилася, Тамаро,
А він пішов до себе в дім…»
Була людина не стало
© Copyright: Юрий Батуренко, 2025
Свидетельство о публикации №125022407152
Свидетельство о публикации №125022407152
Рецензии