Ніжносте моя згорьована,
сріблене моє ти згарище,
мучишся двома нездоров'ями,
котрі спокій твій зруйнували вщент.
Лютий нам весну обіцятиме,
чуєш дзюркотіння лагідне? –
то жива вода джерельцями ллє,
то підсніжна світла магія.
Обійму руками-крилами,
обійму дзвінкими віршами.
Ти секвоями згорілими
вистояв і далі вистоїш,
бо заздалегідь виховував
ти в собі серденько сяюче,
перед ним схиляю голову,
мов перед серпанком яблучним.
Так ти й оживеш – зсередини,
з нитки золотого променя,
спогаде ти мій роз'єднаний,
ніжносте моя згорьована.
серпанок
© Copyright: Оль Костюченко, 2025
Свидетельство о публикации №125021508052
Свидетельство о публикации №125021508052
Рецензии
