У безмірі буття людська душа
Живе, радіє, плаче, співчуває:
То в небеса летить від почуття,
То біль нестерпний раптом відчуває.
І радість, і страждання – все сплелось!
Душа сприймає ледь помітні зміни.
Та, як би тяжко в світі не жилось,
Вона знести спроможна навіть війни!
Буває легше вдень, та прийде ніч
І постають такі смутні видіння!
Думки бентежні лізуть зусібіч,
Нема від них ніякого спасіння…
Несе людина свій сутужний хрест:
То пломеніє, то іде крізь муки,
То відчуває радощі, то стрес!
То чує глас надії, то розпуки…
У безмiрi буття
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125020903742
Свидетельство о публикации №125020903742
Рецензии