Читаючи Кобзар

Епіграф:
«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть…»
(Т.Г.Шевченко)

Розлита кров… розлита кров… по тих «болючих» сторінках…
Скрізь цілі Дніпри! крові… і нема від них – в віках! – спасіння…
Немов – «кривавим»! Цвітом – заквітчалась наша Україна у віках!..
Ну а на тлі Її все нескінченно багровіє – тлін осінній…

І острівцем між рік кровЕй «Садок вишневий…» нам розквітнув! -
Такий малесенько-величний, дивоніжно-затишний «Садок»…
І як замріялось мені аж раптом – від донбаських кряжів до Бескідів
Розкинулася Мрія, Мріє-Посівна якаясь – нерозмріяних квітОк!..

Знов ллється кров… знов багровіє Життєкрай наш – вкрай-безвинно!..
Але як хочу бачить я вкінці-кінців Вкраїну нашу тим – велично-затишним Садком!..
І щоби всі – до Одної! розлиті у віках донині – «багровИнки»
Перетворили ми в садовії – барвинки! – особливо-чарівні, «новИнні»! –
В ті незліченні Квіти Українського Відродження! – назло тобі, Чортополох «Содом»!..

Текст містить оказіоналізми.