Колесо Сансари

Усе, що було, ще буде не раз, 
Світ змінює маски, та грає для нас. 
Дороги ведуть, повертають назад — 
Ти знов у пастці знайомих вже грат. 
Щось кричить, як кричав твій батько колись, 
Та голос той самий, хоч інше обличчя. 
Все повторилось. Ти знову у вись, 
А потім розбився, мов вітер об вічність. 
Сансара веде через біль і вогонь, 
Крізь дні і століття, крізь ночі і сни. 
Лиш крок — і повернеться знову той сон, 
Лиш слово — і світ закрутиться знову. 
Та як зупинити той вічний оберт? 
Як вийти з тіні забутих думок? 
Ти мусиш відчути — ти сам собі ворог, 
І тільки мовчання розгорне цей клубок. 
Бо думка — це зерно, що в тобі проросте, 
Розпустить гілки й обійме твій світ. 
Якщо не зламаєш, воно проросте, 
І знову почнеться той самий відлік. 
Скажи мені, друже, ти бачив колись, 
Як день застає нас у тих самих стінах? 
Ми змінюєм імена, міста і вбрання, 
Та ходимо колами, схожими лініями. 
Але слухай — у кола є кінець. 
Є мить, коли кроком ти рвеш горизонти. 
Якщо не погоня, якщо не кінець — 
Ти станеш людиною поза законами. 
І світ розгорнеться, мов вічний мотив, 
І вітер затихне, й зупиниться коло. 
Ти сам вибираєш, ким бути:  Живим? 
Чи тінню, що ходить у прірви по колу ? 
Автор: Сергій Довгополий