в джазе только демоны

билингва 2016/25



***
народжений у бомбосховищі,
що ввібрав війну зі страхом матері,
коли нагорі ухало пугачем місто.
палею бився в стіни - поздовжнім мовчанням метрополітену.
«я народився в щасливій сорочці кольору хакі.»
«Гей, загаси цигарку!»
«мама-а-а-а, Джейн мене вкусила!», »тихіше!»
«спаси і збережи нас Боже.», “не вимкнула суп”. а зовні
блакитну пшеницю неба пожирала зграя
чорно-сталевої сарани.
скидала надзвукові личинки -
ніби палаючий целофан, що стікає вогнем.
будинки лопалися, як сірі гарбузи, якщо по них вдарити молотком.
це потім
сонячне світло прийде як одкровення,
як товстий, ніби надувний ангел -
фельдшер жував зубочистку і посміхався -
«так, містере, хто тут у нас?..»

Господь обрав тебе
особливим чином.
як срібну пломбу серед патронів.
як пожежний гідрант серед пітонів.
ти в це вірив усе життя, прикладав віру,
як грілку до своєї душі.
народжений у бомбосховищі.
перекриття і балки у твоїй крові.
кав'ярні, рибні бари Темзи, солоний вітер
смаку в'яленого морського коника.
але ти вийшов двічі -
1) з утроби матері,
2) із землі та бетону.

народжений у бомбосховищі.
у твоїх словах відсутнє «о», бо тобі
від страху затискали рот. перший крик - тебе його позбавили.
тебе впустили -
стаканчик пломбіру з мосту.
але - що впало, не пропало. і чайка на льоту
зрізає і ловить морозиво
над власним відображенням.
тобі пощастило народитися.
навіть якщо війна і всюди розлитий страх і фаталізм,
як прогіркле масло.
і бомби грають собачий вальс, змішують лайно з кров'ю.
веснянкувата дівчинка з блакитними очима
дивилася на тебе в напівтемряві
ніби на живу ікону -
налякана богоматір з немовлям.

а десь шарманка без кінця наярює вальси Штрауса
і негідник Гітлер годує улюблену вівчарку Блонді
м'ясними консервами.
а ти ще не знаєш запах озону. не знаєш,
як виглядає світло, блискуче море, ліцензія на ловлю
макрелі.
тепла акварель материнського поцілунку,
добрі ніздрі. ні. народжений у стресі і не в СРСР.
не вигодуваний кривавою мурашихою партійності,
попковою отрутою мурах.
ідеєю комунізму. будь таким, як усі. будь ніким.
дивись - тобі знову щастить.

і в небі, точно у зламаному океанаріумі,
плавають акули - у блакитно-рожевому тумані -
розшитий трасуючим кулеметним вогнем.
але нічого. через тридцять хвилин тебе винесуть
на світ божий.
так, дитинко, це небо, а це земля.
це розламані люди, їхні будинки.
це найкращий світ із неможливих.
Тобі пощастило.

а місто витягує
з розбитого боку, з розчавлених ребер - вцілілих людей,
як скалки - з кожної скалки одного разу
може вирости дерево, сад або цілий гай.
або новий кулемет.
а місто пережило бомбардування, і твоє
маленьке життя піде плюсом,
щоб перекрити 3044 мінуса.
принюхайся ж, повелитель звірів:
пожежі - тремтячі багатогриві леви -
пожирають будинки, кусають свої морди, що відростають, як у гідри.
усі невидимі звірі вітають тебе.
нового повелителя
тіней.
поет Мауглі

***

рожденный в бомбоубежище,
впитавший войну со страхом матери,
когда наверху ухал филином город.
сваей бился в стены -продольным молчанием метрополитена.
«я родился в счастливой рубашке цвета хаки.»
«эй, потуши сигарету!»
«мама-а-а, Джейн меня укусила!», «тише!»
«спаси и сохрани нас Боже.», «не выключила суп». а снаружи
голубую пшеницу неба пожирала стая
черно-стальной саранчи.
сбрасывала сверхзвуковые личинки -
будто горящий целлофан, истекающий огнем.
дома лопались, как серые тыквы, если по ним ударить молотком.
это потом
солнечный свет придет как откровение,
как толстый, будто надувной ангел -
фельдшер жевал зубочистку и улыбался -
«так, мистер, кто здесь у нас?..»

Господь выбрал тебя
особым образом.
как серебряную пломбу среди патронов.
как пожарный гидрант среди питонов.
ты в это верил всю жизнь, прикладывал веру,
как грелку к своей душе.
рожденный в бомбоубежище.
перекрытия и балки в твоей крови.
кофейни, рыбные бары Темзы, соленый ветер
вкуса вяленого морского конька.
но ты вышел дважды -
1) из утробы матери,
2) из земли и бетона.

рожденный в бомбоубежище.
в твоих словах отсутствует «о», ибо тебе
от страха зажимали рот. первый крик - тебя его лишили.
тебя уронили -
стаканчик пломбира с моста.
но - что упало, не пропало. и чайка на лету
срезает и ловит мороженое
над собственным отражением.
тебе повезло родиться.
даже если война и всюду разлит страх и фатализм,
как прогорклое масло.
и бомбы играют собачий вальс, мешают дерьмо с кровью.
веснушчатая девочка с голубыми глазами
смотрела на тебя в полутьме
будто на живую икону -
напуганная богоматерь с младенцем.

а где-то шарманка без конца наяривает вальсы Штрауса
и негодяй Гитлер кормит любимую овчарку Блонди
мясными консервами.
а ты еще не знаешь запах озона. не знаешь,
как выглядит свет, сверкающее море, лицензия на ловлю
макрели.
теплая акварель материнского поцелуя,
добрые ноздри. нет. рожденный в стрессе и не в СССР.
не вскормленный кровавой муравьихой партийности,
попковым ядом муравьев.
идеей коммунизма. будь таким, как все. будь никем.
смотри -тебе снова везет.

и в небе, точно во взломанном океанариуме,
плавают акулы -в голубовато-розовом тумане -
расшит трассирующим пулеметным огнем.
но ничего. через тридцать минут тебя вынесут
на свет божий.
да, детка, это небо, а это земля.
это разломанные люди, их дома.
это лучший мир из невозможных.
тебе повезло.

а город вытаскивает
из разбитого бока, из раздавленных ребер - уцелевших людей,
как занозы -  из каждой занозы однажды
может вырасти дерево, сад или целая роща.
или новый пулемет.
а город пережил бомбардировку, и твоя
маленькая жизнь пойдет плюсом,
чтобы перекрыть 3044 минуса.
принюхайся же, повелитель зверей:
пожары - трясущиеся многогривые львы -
пожирают дома, кусают свои морды отрастающие, как у гидры.
все невидимые звери приветствуют тебя.
нового повелителя
теней.
поэт Маугли.