Плету мереживо життя: словом по білому,
Тремтячим подихом буття по наболілому.
День промчить-пролетить, пройде – і не зупиниться,
Усміх зимно змету з лиця, аж доля скривиться.
Я хочу радості на щодень, тиші й спокою,
Та буденність поміж людей немов сорокою
Вириває яскравість снів, думок та подиху.
Якщо мить зупинить не зумів – нема й продиху.
А слова, геть усі вже слова – були й збулися,
Та й роки, мов пожухла трава, не вернулися…
То мереживом стане життя, то перлинами,
Все забудь: все пішло в небуття. Слово – лине нам!
Мереживо життя
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125013005239
Свидетельство о публикации №125013005239
Рецензии
