Дозволь мен зректись себе

Allow me to renounce myself,
For you alone… Forevermore…
And whirl within the storm of feelings,
A solitude we both restore…
In you.

So that a blaze may brightly shine,
A fire of thoughts unknown, untamed,
So darkness turns to radiant light,
Absorbing pain that once remained
Inside.

Allow me to love you, endlessly…
For God above… In such a way,
That no one sees the need you bear,
A heart’s creation… Come what may...

So that when we, together, gleam
Upon the endless starlit skies,
A stream of stars, eternal, strong,
Unfolding power in our rise.

And God shall see two fragile souls,
Then fuse them gently into one,
Revealing to the world His might—
His strength, His grace, His will begun—
Embodied in you… and within me…
Who lost myself to find in thee.
For us.
For God.
Forevermore...


*Дозволь мені зректись себе
Заради тебе... Назавжди...
І закружляти в вирі почуттів
Розділеної самоти...
В тобі...

Щоб спалахнув яскравим сяйвом
Вогонь незнаваних думок,
Щоб темрява світилом стала,
Весь біль ввібравши у куток
Душі...

Дозволь мені кохати тебе...
Заради Бога... Так, щоб всі
Не бачили твоїй потреби
Творіння серця...
Назавжди...   

Щоб коли ми засяймо вдвох
На зоряному небосхилі
Безкрайним зоряним струмком
Міцним і вічним в миті сили,
Побачив Бог дві слабких д;ші,
З’єднав їх  разом у одну
Та показав усьому люду
Всю велич, волю й міць свою...
Утілену в тобі... і у мені...
Зреченному себе заради тебе...
Заради нас...
Заради Бога...
 Назавжди...*


Грудень, 1997 р.
December, 1997