"Блюз — це коли душа говорить голосніше, ніж слова, а біль перетворюється на музику."
Поїзд гойдався, як хвиля морська,
Вона сіла поруч — тендітна, легка.
Погляд в вікні щось своє малював,
І раптом здалося — її я впізнав.
Вона почала: "Що ти знаєш про біль?''
Як серце стискає пуста заметіль
І душу відкрила, як зошит старий,
Казала про відчай, про світ не такий.
І про кохання, що зникло в полях,
Про мрії, що тануть в бездонних очах.
Слова її ллються, як блюз уночі,
Поранені, стримані, трохи сумні.
І встала, мов тінь, коли станція йшла,
Валізу свою з полиці зняла.
А поїзд помчав уперед, мов життя,
Залишив невизначене почуття.
Незнайомка в по зд
© Copyright: Дмитрий Еськов, 2025
Свидетельство о публикации №125011600155
Свидетельство о публикации №125011600155
Рецензии
