Темніє ніч похмурим згустком тьми,
Усе спокійно в ньому, все безпечно.
А вдома ворог топче чобітьми
Усе, що я любила безкінечно.
Пронизливі думки хвилюють знов,
І безліч запитань в душі, як жала.
Чом Бог не чує наших молитов?
Чи довго світ крушитиме навала?
Душа блукає нитками доріг,
Вони такі заплутані, тривожні…
А тут іще й холодний мокрий сніг
І ночі від безвиході безсонні…
Де будем ми, коли настане час
У Вічності лишитися назавжди?
Можливо, Андромеда чи Пегас
Готують лоно вічної розради?
Самотня зірка виглядає з хмар,
Нагадує з минулого щось тепле,
Здається, що вона наводить чар:
Знесиленій душі вже трохи легше…
Стало трохи легше
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125010808338
Свидетельство о публикации №125010808338
Рецензии