Була смілива і пускала демонів
Всередину, у пустелю,
Де народилась колись,
Бо не знала, що таке жах,
Вони не пристібували ременів,
Стрибали до самої стелі,
І просто завзято їблись
На самих крутих віражах,
Була зухвала і не знала меж,
Ані своїх, ані чужого пекла,
Що було її домом завжди,
Віддавала вогонь свій і сок,
Стрибала з самих високих веж,
Аж поки світло в очах меркло,
Зі зміїної шкіри зтирала сажу
І закопувала у гарячий пісок,
Коли не має дощу тисячу років,
Кров приливає, щоб напоїти війну,
Так заведено за прадавніх змов,
І море тікає за край землі, бо
Правду ніхто не казав з пророків,
Тож виходила заміж за сатану,
Бо обирала менше з двох зол,
А навкруги кричали: карай її бог...
Була зухвала
© Copyright: Свэтка Лабуда, 2025
Свидетельство о публикации №125010802414
Свидетельство о публикации №125010802414
Рецензии