Ос нн й блюз

***
У цієї жінки – осінній блюз в очах,
У погляді грайливім, слід досади,
В її роках - барвистість листопаду,
Хмільна, терпка вона на смак.
У неї все, що Світ іще не бачив,
Замріяний, глибокий і красивий,
Де по законах править королева,
Але б я все на Світі їй пробачив.
Мені із нею добре так мовчати -
Вона думки читати змогу має…
І людським вчинкам, слову ціну знає,
А душу любить мовчки пізнавати.
З нею вологість проливних дощів,
Я не вважаю хмурністю безликою,
За нею, як Орфей за Евридікою -
Іду по золоту осінніх нот і днів!
Мене так вабить з нею говорити!
Ні! Не дурниці – вона їх не приймає,
А промінь кішкою в її руках дрімає…
І як її за все це не любити.
***
Є час у природи світлом залитий,
Ще ніжного сонця, тепла і спокою.
Цей час називається Бабине літо,
Пора, що змагається навіть з весною.
Коли на обличчя ніжно сідає,
Летюче, як подих легке павутиння…
Пізня пташина ще дзвінко співає,
В саду запалає червона калина.
Пройшли, відгриміли усі літні зливи,
Настав час спокійний, безвинний.
Від погляду твого стою я щасливий
Й на тебе дивлюся ревниво.


***
Літо швидко дні свої відміряло,
Набирає силу листопад,
Осінь сукню чарівну приміряла,
Як їй дуже личить цей наряд.
Усміхнулась в озерце дзеркальне,
Покружляла у танку мрійливо.
Хто сказав про осінь «опечалена»,
Полюбуйтеся - яка красива.
Хмари-птахи понеслись у вирій,
Дощик освіживши зник за обрій,
Загадай собі бажання щире,
Все побачиш буде дуже добре.
І самотність не поранить лихом,
Душу - цей зігріє листопад,
І на зло усім безглуздим страхам,
Потихеньку все піде на лад!
Захищає покривало осені,
Від вітрів, що втрати нам несуть,
Та у відчаю серця закохані,
Для надії двері не замкнуть.
І не марні будуть сподівання,
Зовсім нам не довго до весни,
Боком обійдуть переживання
І прийдуть чудові мрії в сни.
Якщо сум не гадано загляне,
Хай дощем омиється душа.
Хто сказав про осінь: «Опечалена»
Подивися, що це за краса!!!
***
Коли Жінка Любов'ю зігріта,
То їй ніяка Осінь не страшна ....
І навіть у пізнє "бабине літо",
В душі її рання Весна!


***
Ти – Жінка!!! Гарна і вродлива,
Тобі під ноги стелиться трава.
Ти можеш бути ніжна й вередлива.
Та пам’ятай, що ти завжди права.
Ти - Жінка!!!Неба таємнича повість.
Ти - ніжний промінь сонця на світанні,
Закономірність ти й випадковість!
Живи! Кохай! Згоряй в коханні!
***
Я любов'ю своєю твої плечі укрию,
І пошию одежу з поцілунків палких.
Стану світлом твоїм, якщо згасне Сонце,
Вбережу від печалей й неприємностей злих.
Я молитиму Бога, кохана за тебе,
Буду пити твій біль і розчиню в собі ...
Не попрошу нічого у Неба я для себе.
Лиш благаю у Бога я щастя тобі ...
***
Ти з кожним днем для мене ще рідніша,
В кохані очі я дивлюсь щасливий…
Хотів би я кохати ще сильніше,
Та тільки жаль – сильніше неможливо.
Ніяк до тебе ще не можу звикнути.
А у коханні ж так, дрібниць немає:
«Не йди!»- тобі я хочу крикнути,
Коли на крок ти тільки відступаєш…
Ким ми були, що з нами далі буде,
Що втратимо, а що знайдемо знов,-
Не говори, мовчи! Ми – тільки люди,
Ми люди – порізно і Всесвіт – вдвох.
Хай випадок нас тішить і морочить.
Та хвилі - не завада кораблю.
Цінуй мене, кохай, шануй і муч, -
А я сильніше з кожним днем тебе люблю.

***
Я тебе неодмінно знайду
Поміж тисяч облич дуже різних.
У цих буднях до болю спокійних,
Ти заповниш мою пустоту.
Разом станемо розповідати,
Яка туга ночами буває,
Коли пари у когось не має,
Від кошмарів до ранку не спати.
І шукати. Постійно шукати,
Уявляючи саме ту зустріч:
А відбудеться, мабуть, це на ніч,
З неба дощик буде накрапати…
Познайомить нас дощ із тобою
Ми під дахом сховаємось разом
І мене ти впізнаєш відразу,
Неодмінно знайдемось обоє.
***
Кохайте жінку… в ній живе стихія,
Вирують хвилі… дзвінко вітер виє,
Не зліть її… бо вона Богиня
І гнів її де хочеш вас накриє.
Кохайте жінку й щастя завжди з вами
І по життю піде, і поведе по броду,
І птахи щастя зграями, клинами,
Закриють вас собою у негоду.
Жінок кохайте… їх любов без міри,
Вас збереже далеко від коханих.
Кохайте їх, адже байдужість ранить.
Жінок кохайте – Янголів вразливих.
***
Красива Жінка схожа на вино ...
Перше подумай, ніж напитися ...
Чи підійде тобі воно,
Зненацька щоб не отруїтися ...

***
Я твоєї долі тихо доторкнусь.
Ніжно. Обережно. Несміливо.
Знаю, що мені до тебе зась,
А серце твоє каже, що можливо.
Я дивлюсь у твої кохані очі,
Відпусти. Я сам піти безсилий.
Нам не можна бачитись щоночі…
Твої руки кажуть, що можливо.
Чистий смуток, як сльоза прозорий.
Чую ніжний подих твій тремтливий.
Ти мене кохати не повинна,
Твої ж губи кажуть, що можливо.
Розум – проти. Тільки серце – за.
Знову я брешу собі безбожно,
Що мені з тобою бути зась,
Притиснув до серця: «Чуєш?!Можна!»
***
А сьогодні з ранку туман.
Білий-білий, як молоко.
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Давно.
На порозі вже листопад,
Ніжно грію твої долоні,
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Синоніми.
І розвіє ранок туман,
Сонце знову цілує плечі.
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Цікаві речі…
***
Як життя людей фільтрує ... помічали?
Бо ж воно мудріше й розумніше,
Ще учора, ... в одному ліжку спали,
Сьогодні ... навіть в друзях не залишив ...

***
Нудьга за жінкою – завжди і страх, і біль.
Страх, що вона візьме і вас розлюбить.
Надію в серці скільки не неволь,
Та без єдиної, кохання вже не буде.
Біль від розлук відома майже всім,
Тим, хто живе з коханою не поряд.
Багато не розв’язаних дилем,
Не видимих, на перший погляд.
Всього три дерева і серед них
Блукаємо, бо нас так доля водить.
І кроки наші то гучні, то тихі,
Але в душі гроза вже хороводить.
Це почуття, що враз проснулись в нас,
Кохання блискавкою очі засліпило.
О, Господи! Невже я бачу Вас
І Ви так близько, і така красива?
Не вірю в таке щастя я собі,
Не вірю в те, що Вас я обіймаю.
І долі в перекір, чи чується мені?
Шепнули Ви:"Без тебе я нудьгую."
***
Чоловікам теж хочеться іноді,
Щоб їх "Коханий" стали називати
І ласки, і обіймів, ніжності.
І прояви симпатій відчувати.
Що б дружина пильність не втрачала,
Не дуже правда, а трішки ревнувала.
В розлуці, щоб чекала й нудьгувала,
І СМСки про любов писала.
Чоловіки - це сильна стать, звичайно,
Але їх сила - є повірте в тому,
Що для коханих вони негайно,
На все готові, на світі цьому!


***
Дівчинка в соку - пустунка осінь,
Сосками ягід стирчить в лице,
З картатої листви сорочку носить,
Любується на себе в озерце.
А там берізок коліна голі,
Моїй душі спокою не дають
І серце стискається від болю,
Що до коханої далека путь.
***
Хотів би я проснутися в ночі
З відчуттям, що живу в раю.
І що б спала у мене на плечі,
Жінка, яку ніжно я люблю.
Я вдихав би запах її кіс,
Ніжно гладив би плечі жіночі,
Та видно я до раю не доріс
І мабуть, багато дуже хочу.
У вечері хотів би при свічі,
Відкрити коханій душу свою,
А вранці відчути її на плечі,
Ту жінку, що ніжно люблю.
***
Осінній вечір… Жінка… Вальс..Розмова…
А я не вірю в зустріч випадкову
Коли з тобою поглядом зустрівся,
Твоїм любовним трунком отруївся.
Писав вірші, палив і пив - не мало…
Душа бездомна так довго вибирала,
Собі притулок і вибрала тебе. Я здався…
І не жалкую… Каюсь – закохався…
***
Життя моє так склалося, як склалося ...
І на інше я його не проміняю ...
Що у ньому мало бути - сталося!
А далі...? Далі ... поживу - пізнаю !!!
***
Я такої ще не зустрічав,
Хоча інших було чимало,
Але, ти єдиний причал,
Де серце знову заспівало.
Тебе хтось до мене любив,
Ніжно пестили чиїсь руки.
Жаль, з тобою не я тоді був
І не чув твого серця стукіт.
Жаль, тією не ти була,
Не твої коси пахли м'ятою,
Що не ти від щастя плила,
У саду з травою прим’ятою.
Та спасибі, що доля звела,
Цього разу нас з тобою.
В мене вистачить ще тепла,
Щоб ми були щасливі обоє.
***
Від відчуттів, до розуміння.
В кохані шлях не всяк пройде,
Я не шукаю суть кохання,
Важливо те, що воно є!
***
Хочеш зірку подарую?
Вибирай любу!
Хочеш цю, а може ту -
Ніжно - голубу?
Я не знаю перешкод,
Бо тепер літаю
І твою щасливу зірку,
Я за хвіст піймаю!
Обережно принесу,
Я тобі в долонях.
Хай горить оця краса,
Тут на підвіконні.

***
Я хотів бути кращим самим,
У твоєму житті останнім,
І незвіданим океаном,
Першим променем на світанні.
Тихим вечором і зорею,
Чимось більшим, що не сказати,
Я хотів би іти з тобою
І без слів тебе розуміти.
Засинати і прокидатися,
Просто поруч з тобою жити,
Та ніколи не розлучатися,
І важливим для тебе стати.
Щоби вранці - лиш засіріло,
Пригорнувшись ніжно до мене,
Ти сказала, зніяковіло:
«Я так довго чекала на тебе».
***
Ти для мене тепер – «минуле»
На сторінках улюблених книг.
Жереб випав і серце остигле.
Наче випалений материк.
З сумом мерзнуть очі мої,
Нескінченного лютого місяця
І від пульсу гул по землі,
А від відчаю серце кришиться.
Нам тепер не потрібно бачитись.
Чуєш рій у мене в грудях?
Я не втримаю. Може вирватись.
Краще ти не підходь на людях.
Що у нас залишилось загального?
Не пиши, не дзвони, не питай.
Я вірша написав прощального,
Це тобі. Ось візьми. Прощай.


***
Любов, надія, віра, доброта –
Чотири слова, що творять дива,
Чотири істини, з якими ми міцніші,
До Храму Божого знайдемо шлях скоріше.
***
Я на тебе чекав серед довгих ночей безсонних
Цілувався з дощем, відчуваючи губи твої.
І летіла душа по нічних просторах бездонних,
Біля райських воріт, розчинялися мрії мої.
Я тебе малював на мольберті нічного вікна,
Ніжно пальцем ведучи, губами до губ припадаючи
І душею хотів я відчути хоч краплю тепла,
Але скло немов лід і малюнок зникав швидко танучи.
І буяла гроза, підсвітивши туманний мольберт.
Вітер – хлопчик пустун за вікном завивав надривався,
Дзвінко падали сльози грози на дивний портрет.
Наближався світанок, образ твій, як міраж розчинявся.
А коли ти прийшла, раптом вщухла гроза тої ночі.
Промінь сонця ураз, осушив сліди сліз на вікні.
Як у дзеркало, я дивився у твої в милі очі
І не вірив, що дійсно це бачу, а не у вісні.
***
Що є інтимніше інтиму? Незбагненно!
Одна гаряча кава для обох.
Коли вона без макіяжу – незрівнянна.
А він такий один, не наче Бог.
Сплетіння рук… І босоніж вона,
В його сорочці вранці чайник гріє…
Для всіх була звичайна і земна,
Та він у ній побачив свою мрію…





***
Гей, дівчата! Щоб у всьому вдача,
Щоб була нетлінною краса,
Нехай мене чарівником призначать,
І тоді настануть чудеса.
Я почну з того, що на планеті -
Відразу ні обманів, ні тривог.
Всі квіти, які є на цьому світі,
До ваших ніг я покладу, як Бог!
Я вам усім, брюнетки та блондинки,
На сукенки розкроїв і зорю,
Веселку я розріжу на косинки,
А небо на відрізи роздарую.
Тоді з красою буде все в порядку:
І кожен профіль хоч в музей неси!
Ну, а щоб якісь там неполадки?
Та Боже збав! Собі я залишив!
А для танців і нарядів бальних,
У вигляді доповнень до краси,
Для кожної вручив би персонально,
По брошці з кришталевої роси.
А щоб не були ви в житті самотні,
Не знали туги, й одиноких сліз,
Я кращих кавалерів би по сотні,
Для кожної на вибір би підніс!
Гей, дівчата! Щоб у всьому вдача,
Щоб завжди співали солов'ї,
Нехай мене чарівником призначать!
Поклопочіться, любі ви мої!
***
Диво - Жінка - осінь по Землі мандрує ..
То сонечком світить, то вітерцем дує,
То дощиком плаче, то сніжками грає ..
Вона адже .. Жінка ... хто вас, таких, знає ..? ...


***
Жінка, як натягнута струна,
Лиш зачепиш і нема покою.
В ній дрімає моря глибина,
Що здійметься хвилею морською.
Коли любить, як свята з ікони,
Але бійся, якщо зрадиш жінку.
Жінка наче дуло біля скроні...
Крок наліво і розстріл на місці!
***
Пробачте коханому похибки,
За слабкість, його ви не лайте,
А ніжною силою посмішки,
На подвиг його надихайте.
Від Бога є мудрість у жінки!
Це вам пам'ятати важливо
І вибрати вірну хвилинку,
Щоб він зробив неможливе.
Незримо, ви легко рукою,
Його по життю направляйте.
І буде вам «Дім над рікою» ...
Лиш щиро ви цього бажайте.
Вам щастя прийде не відразу
І будуть в дорозі невдачі.
Та з вашою вірою разом,
Він зробить усе – не іначе.
Так просто людину зламати,
Щоб в гніві, накоїв гріхів,
Від ваших бажань усе, мати,
Невіри, докорів, злих слів.
Йдучи через біди й радощі,
Завжди пам’ятати важливо -
Пробачте коханому слабкості -
Він зробить для вас неможливе ...


***
Мені тебе подарувало Літо.
Мені тебе пообіцяла Осінь.
Яскравим стало світанків світло,
І росте на скронях просидь.
Мені тебе нагадали Тіні,
Туз піковий накривши колоду,
І в обійми кохання видіння,
Я кидаюсь неначе у воду.
Мені тебе послало Небо,
На крилах, що Янголам служать.
Я не хочу води, ні хліба,
Хочу бути з тобою дуже.
Якщо і не спитає ніхто,
Все одно розкажу усім:
«Мені тебе подарувало Літо,
Мені тебе пообіцяла Осінь»!
***
Кохана жінка – це подія!
Вічна таємниця й відкриття,
Щедрість осені й весни надія.
Жінка – це продовження життя.
Кожна жінка – наче поклик,
Радість, сум, добро, страждання.
Жінка – це зірок далекий вогник,
Що свідчить про вічність кохання.
Жінка – це полум’я  пристрасті,
Неповторність і сподівання.
Вона – це звучання чарівної пісні,
Що співає душа від кохання.
Жінка спить у вісні усміхається,
Посмішка ця наповнює ранок.
Світлом, теплом вся Земля омивається,
Кожна жінка – для когось світанок.


***
Ви жінці не кажіть про те, що було!
Не обіцяйте їй, що буде після...
Живіть для неї та творіть добро,
І про кохання їй співайте пісню.
Мене розбудять твої руки ніжні,
Якогось, мабуть, дня,  якогось року...
Не буде більше слів, вони тут лишні
І ми з тобою віддаємось пороку.
Не треба нам відвертості стидатись,
Тобі відкрию те, що приховав.
З тобою хочу з ніжністю кохатись...
Вустами сонними до вуст твоїх припав…
Не буду більше у самотності ховатись,
Тобі тепло душі своєї  віддаю.
І почуттям не треба опиратись,
Від жару рук твоїх займусь я і згорю.
Мене розбудять твої обійми ніжні,
Якогось дня надіюсь я на вдачу
І  всі слова на світі будуть лишні.
В очах твоїх я відповідь побачу
***
Не жити без жінок на цьому світі,
Неначе крига він без них холодний.
Без них і навіть сонце тьмяно світить
І мед - гіркий, а не солодкий.
Світ без жінок - одне нещастя,
Човен без весел, віра без надії,
Як дерево, що виросло без листя
І, як життя, що без мети і мрії.
П'єм за жінок, бо вони того варті!
І вірно нам підказує буття,
Вони, як та родзинка в торті,
Що називається життя.


***
Кохаю…Цілую… Обіймаю… -
Ти ж можеш мені збрехати,
Бо я  уже дійшов до краю,
За ним -  лише горе, утрати…
Від цих осінніх днів мене спаси.
Я ж спас тебе від літньої нудьги?
Усі мої страждання припини,
Що я тобі потрібний, обмани.
Ну обмани, омани я чекаю!
Оманливим завжди було кохання.
Як не кохання, пристрасті – благаю,
Задовольни жагу мого бажання,
Дай скуштувати дурману кохання.
Як страус голову я у пісок сховаю.
Не пристрасті, то хоч пришли вітання,
Прийму це, як чарівне лікування.
Кохання й пристрасті нема ні краплі?
То дай мені хоч трохи жалю,
А там побачимо, що буде далі.
Всіх сумнівів своїх я вирву жало!
Любов не має ні шкали і міри.
Мені зробити тільки крок до краю…
Кохана, обмани і я тобі повірю…
Кохаю… Цілую… Обіймаю…
***
Осінь каву чарівну варила,
Як божественно плив аромат ...
Щоб туга від душі відступила,
Додавала з усмішкою милою,
У напій барвистий листопад.
Для романтики - трохи туману,
Таємничий присмак грибів,
А від трав лісових, запах пряний,
Що ширяв над лісною поляною,
Для пікантності - краплю віршів.
***
Ви знаєте, я мабуть Вас придумав,
Якось вночі на свічку дивлячись…
Таких очей в житті я ще не здибав…
Дивлюсь у них я мовчки сміючись…
Вони теплом іскряться і надією
І так, що йде аж кругом голова…
Для Вас, Чаклунка, з ніжністю і мрією,
Знов підбираю рими та слова…
Навіщо Ви, мене собі придумали?
Чому? Коли уміли ворожити,
Холодним вітром на свічу не дунули
І як тепер я маю далі жити?
Без ніжних вуст з чарівною усмішкою?
Без довгих вій і сяючих очей?
А може все назвати це помилкою,
Чи витівкою зоряних ночей?
І що ж оця така чарівна зустріч,
Собою передбачити хотіла?
Я вірю, що настане дивний вечір…
Свіча кохання вже благословила:
Сплетіння рук, легке торкання вуст,
Та блискавка між нашими серцями…
Сльозинка щастя, як гарячий віск…
І в епіцентрі Всесвіту…ми з Вами!
***
Якщо запитаєш, чого мені хочеться,
Тобі відповім я охоче, відразу:
Ні кольорів, ні багатств, ні почестей,
Ні, тим більше неба в стразах.
У мрії моєї невеликий розмах,
Та мотиви цілком можливі.
Одного хочу - щоб в моїх очах.
Відбивалися твої - ЩАСЛИВІ!!!


***
Я серцем відчуваю настрій твій.
Я відчуваю кожен крок і подих.
Можливо я для тебе тільки мить,
Коротка мить дарована від Бога.
Не відчував я твого тіла аромат,
Ніколи не торкався твоїх рук,
Та пам’ять вже не повернеш назад,
Я буду скрізь з тобою любий друг.
Ти мимо мене пройдеш - не впізнаєш,
Забудеш вигляд мій, лице і очі,
Та своє серце ніяк ти не обманеш.
Я буду снитися тобі щоночі.
Твоїм нескінченним видінням стану,
Яке покохати ти не змогла.
Нехай я для тебе миттєвістю буду,
Але ця миттєвість від Бога дана.
***
Вона зізналась: «Я тебе кохаю!»
А він подумав, що вона сміється…
Сивому грудню віддати свій травень...?
І він сказав: «Це тобі здається!»
Життя їх розділяло - не роки,
Він - дуб старий,  вона - лоза, що гнеться.
Він говорив: «Яка ще юна ти!»
Вона сміялась: «Це тобі здається».
Та лиш в розлуці це дійшло до них,
Бог їм хотів кохання дарувати.
І зникло все – залишилась лиш мить,
Коли він сів хвилюючись навпроти.
Коли слова, яким немає рівних,
Означили і радість, пристрасть, муку.
В запасі було стільки днів чарівних,
З лихвою їх достатньо на розлуку.


***
Летять  літа, як та вода скрізь пальці.
Не хочеться старіти Боже, зглянься.
Мудріші маємо з літами стати.
Мудрість прийшла - літа не догнати.
І дорогим стає нам  те, що було,
Коли воно в минуле, промайнуло.
Здається з часом, все не так, не те,
Було ясніше небо й сонце золоте.
Зірки у небі веселіше сяють
І наші спогади собою прикрашають!
Цінуйте кожен день, який він є.
І хай не плаче гірко чисте небо.
Ну а життя воно таке, як зебра.
За холодом приходить знов жара.
Прийде знов радість, відійде тривога,
А за поразкою знов буде перемога!
Любіть же кожен день не поспішайте,
В душі хвилину кожну зберігайте!
***
Я чую музику, коли ідуть дощі
І рве шматками небо гуркіт грому,
І теплим відчуттям в душі,
Вона, напевно, кожному знайома.
Я чую музику, коли метуть сніги
І стукають вітри в будинок зовні...
Вона до мене лине крізь віки,
Мене зігріє в дні зими - холодні.
Я чую музику, коли цвіте калина
І клином журавлі летять по небу...
Вона малює світлих мрій картини,
Неначе знає в тім мою потребу.
Я чую музику, що кожен раз,
Звучить без всякої відомої причини,
Немов би чарівний дороговказ,
Указує мені нові вершини.
***
Насолоджуйтесь миттю, дрібницею кожною люди,
Кожним подихом, поглядом, співом пташок за вікном.
Кожну краплю дощу, вважайте дарунком природи,
І сонцю всім серцем радійте, що гріє теплом.
Насолоджуйтесь святістю самих відвертих признань,
Бо свята простота безпорадна була, всі віки!
Насолоджуйтесь радістю зустрічей, сумом чекань,
Не шкодуйте бажань, коли падають з неба зірки.
Порадійте холодному снігу і теплу поцілунку,
І весняній грозі, і струмку, що біжить в далину.
Насолоджуйтесь миттю кохання, як Бога дарунком,
Наче вперше й останнє живете на світі цьому.
Насолоджуйтесь люди, дрібницею кожної миті,
Кожен день, кожну ніч, кожен раз, як ідете до дому.
Насолоджуйтесь тим, що живете для когось у Світі,
А без цього життя та і смерть не потрібні нікому.
***
Мені б зірватись у щастя – з розмаху,
Щоб іскри з очей і небо в стразах,
А потім нехай хоч сума, хоч плаха
Тільки б усе сьогодні й відразу.
По частках, по миттях, по крихтах не хочу.
Чи пан, чи пропав! Ва-банк я граю!
Хтось скаже: «Блаженний!Багато хочеш!»
Їм скажу: «А як же! Іду по краю!»
На себе надіюсь – не на милість Божу,
Отримав сповна батога і здоби,
Я іду за щастям відкинувши лонжу,
Щоб встигнути до сонця заходу.
Я хочу змінитись, та собою лишитись
І яким би не був долі орнамент.
Я хочу з розмаху у щастя зірватись.
Хто осудить мене? Я сам дам камінь.


***
Хтось скаже: «Вона не красива!»
Хтось мовчки може плечем повести,
А я утоплюсь в очах твоїх сірих,
Чарівних озерах, де дна не знайти.
Не стану у друзів питатися,
С ким була, а с ким не була,
Від тебе я хочу дізнатися,
Чом пізно до мене прийшла?
Багато жінок є на світі красивих,
Ти в душу мою запала одна
І я утоплюсь в очах твоїх сірих –
Чудових, коханих озерах без дна.
***
Роки летять над нами ураганом,
Дорослі діти, мудріші ми ніж були,
З надією в майбутнє наші плани,
Але чомусь так хочеться в минуле.
Перегорнути знов листи альбомні
І знявши мудрості суцільне покривало,
Веселі, молоді знайти фізіономії.
Щоб у душі знов веселіше стало.
І хочемо серця ми запалити знову.
Прожити  ще раз  молодість свою.
Та зупинивши час буття земного,
Себе піймати у безодні на краю.
Не думати про смерть, про вік забути,
Себе у дітях, бачити ми мріємо,
Хай дуже просто можна нас образити,
Але ми легко пробачити вміємо.
Як хочеться на мить призупинитися,
Та в голові думкам надати волю,
Когось згадати, з кимось розлучитися...
Й віддатись знову на свавілля долі.


***
У мене для тебе багато тепла
Я зовсім його не шкодую.
Прийду і спитаю: «Як справа твоя?»
Твої руки подихом зігрію…
У мене для тебе є двоє крил:
Це листопад – золотою парчею…
Хмари пухнасті та неба синь,
Схід сонця, палає свічею…
У мене для тебе ніжний мотив,
У пів мороку тихий шепіт.
Зі срібного кубка вино пригубив,
За рядками рядок на папері…
У мене для тебе розсипи рос,
Посіяні зорепадом ночі…
У мене все не жарт, а в серйоз.
Жаль, не знаю… чи ти цього хочеш?
***
Кохаю я, нехай штормить на морі,
Нехай цунамі зносить всі мости.
Тебе кохаю в радості та в горі.
Тебе кохаю вірно на завжди.
Тебе кохаю зморений від болю,
В пустелі страху, в зміні почуттів.
Тебе кохаю! Розумом з тобою,
Тебе я вчусь кохати над усім.
Кохаю і на злеті й в падінні,
І на Олімпі та і в глушині.
Я від кохання в тебе у полоні,
До болю в тілі, також і в душі.
Тебе кохаю! Лиш тебе кохаю!
І хай нестерпно мучить біль сердечний,
Тебе єдину у світі я кохаю!
На все життя, на цілий вік прийдешній!


***
Давно відомо - суперечки зайві
Любов і ревнощі - тут суть одна.
Вони й розуму бувають непідвладні,
Любов без ревнощів смішна.
Вони один без одного не можуть,
Як риба, що не зможе без води,
І кожна душу нам тривожить,
А іноді, доводить до біди.
Та все ж, коли весну відчую,
Як божевільний я стаю:
Люблю тебе я і ревную,
Ревную, бо тебе люблю.
***
Життя потихеньку збавляє хід
І на роздуми дає нам час.
Можна плисти, а я шукаю брід,
Вік мудрості навчає нас.
Усміхнусь там, де раніше в бій,
Погляд в небо – на відповідь надія.
Цей вибір – не легкий мій,
Та усміхаюсь своїм я мріям.
У квітів врешті побачив очі –
Раніше просто зривав в гербарій
І навіть злива страшна серед ночі,
У мене до неї претензій не має.
Я кожну ціную прожиту мить!
І точно знаю чого я хочу.
А там де раніше – істерика, крик,
Тепер усміхаюся й просто помовчу.
***
Багато у світі є знавців, як жити
Але не здатних у собі розібратися,
Що перед тим, як інших вчити,
Собою тре було б зайнятися ...

***
Тебе звабити мрію красиво…
Та от тільки не знаю як…
Або ласкою, або силою,
Чи обманом, чи просто так.
Загубитись у квітневому мареві,
Буйно розквітлих садів,
Там де птахи літають парами,
Де бузок заметіллю зацвів.
В глушині, природою зітканій,
Серед квітів притулок знайти
І щоб тільки зірки були свідками,
Та співучі весняні птахи.
Серед тих ароматів весняних,
Де вирує духмяна ріка,
Я кохав би тебе до нестями,
Безоглядно, без сумлінь та гріха.
***
На все своя ціна – життя не нове,
Для того, щоб завжди достаток мати,
Всі радощі земні та знову, й знову,
Навчитись треба щиро віддавати:
Даруйте рідним ніжність і тепло,
І людям завжди усміхайтеся щиро,
Суворо не судіть, не сійте зло.
Та визнайте свої помилки сміло.
Речами зайвими ви дім не заставляйте,
І не ховайте серце від страждання,
В бою за істину неправду подолайте,
Та запаліть в душі вогонь кохання.
Тоді прийде до вас і радість щастя,
Та відійдуть недуги, біль пройде,
Відступить горе, смуток і напасті -
Любов від всяких недругів спасе!


***
Я не помітив, як вона пішла.
Не вірив, що назад не повернеться.
Та стала непокоїтись душа
Що і без мене добре їй живеться.
Пусті пляшки зібралися у сумці,
Будинок став незатишним відразу.
Я часто став прокручувати в думці,
Недавно нею сказану ту фразу:
«Я знаєш, дуже так тебе люблю!
Й усі твої проблеми розділяю,
Усю себе тобі я віддаю.
Натомість – на заміну лише крихти маю.
Я - жінка. Мені хочеться тепла.
І посмішок відвертих, і щасливих.
Щоби тобі потрібна я була,
І знала, що для тебе я важлива.
А ти нічого і не помічаєш,
Як що візьму я і тебе покину,
Я думаю – відразу й не пізнаєш,
Що втратив ти надійну половину.»
І серце переповнила провина,
Я раптом зрозумів - вона права.
Була зі мною дорога людина,
А я і не помітив, як пішла.
Цінуйте тих, хто поряд є із вами.
Умійте рідних чути й розуміти.
Коли втрачаємо своїх коханих,
То це не можна вже ніяк змінити.
***
Ти тільки пам'ятай про мене ...
Окликни хоч у сні душею ...
Почувши тихе: "Ти де є?"
Я серцем відповім - "З тобою" ...


***
А мені квиток туди, де все взаємне....
Де пестять, бережуть, кохають ...
Де щастя чисте, райдужне, невинне ...
Де трепетно тепла з надією чекають ...
А мені квиток туди, де все цінують,
Де легко дихати та мріється літати...
Туди, де почуття добром фарбують ...
Де щирість, ніжність і хочеться кохати ...
Квитків немає ... їх не дарують людям ...
Бо щастя у житті потрібно заслужити ...
Прожити свою долю в сірих буднях ...
Тоді квиток цей можуть нам вручити ...
***
Жінка – чудове Боже створіння,
Краса чарівна, таємниця віків,
Навіть думки прочитає на відстані,
Душу твою зрозуміє без слів.
Погляд позбавить надії на зближення,
Відмовить і знову може прийняти,
Витерпить стійко важкі приниження,
Як треба – готова життя віддати.
Розум жіночий – ребус закрученій
І лабіринт нечисленних ходів.
Але ні ким не будеш ти вивчена,
Жінка – таємна загадка віків.
***
Осіння жінка тендітно-красива
Відверто-рішуча, ніжно-спесива.
Вона любить дощ і опаловий вечір,
У шлейф листопаду закутати плечі.
Вона так чарівно пахне туманом,
Продимленим вітром і яблуком п’яним,
Осінні вітри на крилах підносять,
Медово-п’янку - цю Жінку-Осінь!

***
Робити поспішайте добрі справи,
Адже завтра день не повториться
І щоби двері відкритими тримали,
Коли кохання в серце повернеться.
А серця ніжний стук є вірний знак,
Що в нас живе частинка світла,
І ви розкрийте ваше серце так,
Щоб взимку вам настало літо.
Кохання в серце стукало й чекало,
Гонець прийшов, його впускайте,
Робити поспішайте добрі справи,
Любов'ю час наповнюйте!Кохайте!
***
Боже, крім тебе, ніхто мені не допоможе.
Невідомий мій шлях, все темніша імла ...
Я кохаю, кохаю цю жінку мій, Боже,
Зроби так, щоб завжди вона поруч була!
Не багато прошу, це ж для тебе піщинка,
Або інший тоді, шлях в житті укажи.
Розумієш, мені так потрібна ця жінка,
Якщо є ти, Господь, для мене її збережи.
Непутящим я був, ти пробач мої вчинки,
Усього хотів, а тепер - радий крихті малі...
Я шукав і знайшов для себе цю жінку,
Молюсь, щоб вона не поповнила втрати мої.
В небі блискавки слід - як хвиляста стежинка,
Та повернуться спокій і синь небесам.
Боже, зроби, щоб щасливою була ця жінка,
Ні ... Не треба!.. Я сам ... Решту, Боже, я сам!
***
Твої очі – лагідний світанок,
В них - надія дня, що настає,
Хай розквітне в них чудовий ранок
І любов прийде в життя твоє!

***
О, де ми тільки щастя не шукали,
Які тільки далі не пройшли.
Так, ми за ним по Світу поганяли,
Чи не з моменту створення Землі.
Літаєм до зірок, все рвемось в вись
І кілем ріжемо ми товщу водних мас,
Не розуміючи, що воно не десь,
Не поруч навіть, а всередині нас,
Коли йдемо доріжкою знайомою,
Удвох, до звичних радощів земних,
Коли їмо ми смажену картоплю.
Яку готуєш ти на вихідних.
***
Скажи навіщо ми кохаємо до втрат?
До сліз, страждань, до мук і до розлуки?
До тих хвилин, коли грюкіт дверей,
Заб’є уже собою інші звуки.
Скажи навіщо палимо серця,
У полум’ї кохання, що без ласки?
І нишком витерши сльозу з лиця,
Ми біль ховаємо під  маску.
Та не залежно все ж від втрат життєвих,
Чекаємо кохання наче дива,
Коли воно відкриє в серце двері,
Ввійде зненацька в нього, не сміливо.
Ми хочемо з коханням поряд бути,
Щоб жити з ним і разом залишитись.
Кохати й вірити, вірити й кохати,
Але ніколи з ним не розлучитись.
***
Що хоче жінка, проживши пів життя?
Не палкого кохання ні життя, як в казці,
А теплих слів ковток, а також відчуття,
Що розуміють її в щасті та в нещасті ...

***
А час лікує? Тамує трохи біль…
Він не такий, яким був болем,
А в відчуттях – наче на рану сіль.
Просто живи, не прагни за минулим.
Бо двічі в одну річку не війти,
І спалених мостів не відновити,
А час дає нам змогу ще знайти,
Нове кохання й жити та любити.
***
Хочеш? Я тебе поцілую…
Ні, мовчи ж, не кажи ні слова.
Я тебе в ночі поцілую,
На зорі поцілую знову.
Поцілую коли проснешся…
Дуже солодко й ніжно, ніжно…
Ти очима мені усміхнешся
І мене обіймеш обережно.
Я тебе поцілую так міцно,
Що мурахи підуть по тілу
І мені стане зрозуміло,
Що давно цього ти хотіла.
Ворожить над тобою буду,
Довго пестити тіло руками.
Поцілунки мої повсюди,
Я цілую тебе віршами.
***
Навчіться всі радіти дням:
Сльозам дощу, заходу сонця,
Бо день піде - не повернеться! ..
Сьогодні пощастило нам,
Що ми сміялися, любили,
І навіть, що ми просто жили!


***
Закохана жінка, вона наче казка,
Вона подарує найчарівнішу ласку,
З криги струмком кришталевим проллється
І серце у неї від щастя сміється.
Закохана жінка, вона все пробачить,
Вона тільки добре в коханому бачить,
Вона така лагідна і м'якотіла,
Вас з розуму зводить, як тільки хотіла.
Взаємність в кохані, це все, що їй треба,
Скажи, що із нею ти наче на небі,
Відверто з коханням заглянь в її очі
І ніжно кохай її тіло що ночі.
А доля сама до купи нас зводить,
Свою половинку Господь нам знаходить.
В житті головне, що треба для нас,
Щоб тільки співпали й місце, і час.
***
Повз береги твоїх очей,
Я поглядом лиш пропливу,
Розтану враз серед людей,
Як те видіння наяву.
А в глибині очей коханих,
Блиск захід сонця над водою.
А в тім, що сталося між нами -
Є посмішка твоя, виною.
На кінчиках чудових вій,
Веселкою заграють мрії
І ти згадаєш погляд мій,
З надією і я в це вірю.
Ця мить пропасти не повинна,
Століття погляд протинає.
Мабуть, у тім наша провина,
Що вечір цей, щось вірно знає.


***
Щастя у роздріб не продається
І гуртом здоров’я не купити,
Молодість назад не повернеться,
Двічі в одну річку не вступити.
І кохання не усім дається,
Щоби з ним пройти через роки,
Справжнім другом той тільки зветься,
Хто поміг тобі серед біди.
***
Звідки в тобі стільки ніжності?
Стільки ласки, як у слові кохання?
Почуття твої – хвилі безмежності,
Ніжне море спокус, сподівання.
Омиває до самого денця,
Давно тобою хворої душі,
Звідки в тобі стільки сонця,
Теплого світла стільки, скажи?
Подих вітру – твій ніжний говір,
В кожнім слові чиста відвертість,
Як і де зібралися в тобі:
Краса, чарівність і ніжність?
Для кохання – ти Зірка Полярна,
Що смієшся, я згнітив тебе?
Ти така не зрівняна і гарна.
Усміхнулась, цілуєш мене.
Звідки в тобі стільки ніжності..?
***
Не чаклунка, не ранішня зірка
І з богинями ти не в рідні,
А земна, найчарівніша жінка,
Що в житті раптом стрілась мені.
Був зірками не раз зачаклований,
Плив у снах я в дивні світи,
Та не створено поки, не створено
Дива кращого в світі ніж ти!
***
Останнім поглядом  я на минуле гляну
І знаю,  не повернуся  туди.
Не можна мати щастя половину,
Пів щастя  - означає пів біди.
І я не хочу половину сонця
І неба половину я не йму!
На половині пісня обірветься,
Кохання половину не прийму!
На половину разом – це розлука,
На половину вірність – підлість є!
На половину радість – наче мука!
Все, що на половину не моє!
***
Жінка – промінь сонця у віконці вранці!
Жінка – незабудка на лісній полянці!
Жінка - це веселка в небі після зливи!
Жінка - це кохання, що дає нам сили!
***
Осінь барвистим містом крокує.
Вітер листом у вальсі кружляє.
А хто сказав, що час лікує -
Кохання справжнього не знає.
На жаль не можна пам’ять вбити
Вона одна життя руйнує…
Як важко пам’ятати й жити…
Безглузда фраза - «Час лікує!»
***
Ти, могла бути літнім небом чистим,
Квіткою з чарівною красою,
Ластівкою, полем колосистим,
Джерелом з прозорою водою.
Ким завгодно, хіба діла мало.
Я для тебе будь-яке знайду.
То навіщо жінкою ти стала
На мою щасливу біду?
***
Ти Світ, в якому я хочу зостатись
Й ніколи не покинути його!
Щоб завжди тобою любуватись
І бути частинкою щастя твого!
Ти ніч, де я заснути намагаючись,
Занурююся в мрії з головою!
Ти, місячне світло, в якому купаючись,
Я іноді втрачаю контроль над собою!
Ти сон, що свідомість мою хвилює,
Наповнюєш дикою пристрастю ночі!
Ти - любовне побачення ніжне моє,
Яке я завжди повторю охоче..
***
Бажаю Вам добра в цей день,
День золотого листопаду,
Коли багряного листя тінь,
Пустує на решітках саду.
Чарує все осінньою порою,
Життя дарує нам сюрпризи,
То манить нас своєю грою,
А то засмучують капризи.
Але життя – чудове все одно,
Як пісня солов’я, як небо, квіти.
І віриться, що нам іще дано,
Кохати, мріяти та помилки робити
***
Некрасивих жінок не буває,
А всіх красивіша – кохана, одна.
Чарівність з роками її не зів'яне,
Неначе букет у старого вина.
Жіноча краса лиш Богом дана, -
Ця правда існує багато віків,
Та тільки краса незаймана,
Завжди бажана у чоловіків.

***
Перо, аркуш паперу драпнувши,
Пішло в танок, літерами граючись,
Слід на білому тлі залишаючи,
Поет писав… у перше каючись!
***
Давайте всім друзям бажати удачі,
Для ближнього радість тримати в душі,
Давайте життя своє бачить інакше
І щастям поділимось на куражі.
Давайте з любов'ю підкреслимо плюси,
Що є, поза сумнівом, в кожному з нас,
І друга врятуємо ми від конфузу,
Як що він заплутався в справах підчас.
Посіємо разом добро і підтримку,
В житті їх, нам сильно не дістає,
Поділимось щастям своїм без затримки,
І щастя в серця наші знову прийде!
***
Весь світ – театр,
Бог в ньому – режисер.
Людина і глядач,
І роль центральну грає.
Хоч п’єса не шедевр,
Але ні хто,
Покинути виставу не бажає.
***
Бажаю Вам людського щастя,
Простої радості земної,
Хай Вас життєві негаразди,
Завжди обходять стороною.
І бережіть в своїй душі,
Вогонь кохання і надії!
Хай дім Ваш буде - повна чаша
І збудуться всі Ваші мрії!

***
Розпусти свої коси. Чуєш?
Я їх ніжно погладжу рукою,
І відчую, як ти дихаєш,
Світ наповняючи спокоєм.
Ніжним поглядом подивись -
Я в безкрайніх очах потону.
Безтурботною будь – не лякайсь
Я тебе не віддам нікому.
Крадькома я зірву поцілунки,
З ніжних губ, розцілую долоні.
Лиш побувши з тобою хвилинку,
Я назавжди залишусь в полоні.
І схилившись у двох головами,
Аромат твоїх кіс я вдихаю –
Я тебе обійму не руками,
Я Душею тебе обіймаю!
Стає вітер тихішим, бачиш?
Знаю збудуться наші чекання.
Розпусти свої коси. Чуєш?
Б'ється серце, а серці Кохання!
***
В різнобій сердечні стуки,
Кожний має свій маяк,
Єднають діти та онуки,
Та сухе слово «сім’я».
Так, картина не весела,
Нема виходів простих
І живуть в містах і селах,
Тисячі сімей таких.
Та не скаржуся на долю,
Вірю я, що в світі є,
Поряд десь і теж в неволі,
Моя половинка живе!


***
Оберігайте своє кохання, люди!
Без нього важко на світі жити…
Як і без сонця тепла не буде.
Так і без віри коханню не бути…
І не мовчіть про найважливіше,
Та довіряйте завжди мрії тому,
Хто у житті став наймилішим…
І своє серце відкрийте йому.
Любов не втрачайте в образах,
Відкиньте гординю, пихатість і зло…
Якщо почуття зникнуть - відразу,
Зі щастям вам, мабуть, не пощастило…
Поступайтеся один одному частіше ...
Бо хтось таки має мудрішим стати…
Почуття стануть набагато солодші,
Якщо ви будете їх цінувати…
І бережіть один одного, люди,
Бо біль утрати не лікує хміль…
Ми – художники доль наших будем …
Ми - разом і пензлик, і акварель.
Кохання цінуйте, як дарунок неба,
Щоб потім у слід не плакати довго…
Бо без кохання нічого не треба…
А без кохання і немає нічого.
***
Жіночність...
Поети про неї говорять віршами,
Закохані тихо шукають і мріють…
Милуючись красою, ми віками
Знайти жіночність плекаємо надію.
Чоловіки – цей дар тільки у вас,
Природою даний,
Побачити жіночність без прикрас,
В жінці коханій.

***
Незамінних нема, але є неповторні.
До них почуття живуть в нашій душі.
У своїй до Бога в молитві-проханні
Ми просимо: «Їх врятуй, збережи!»
Незамінних нема, та є ті, що пішли,
Їх обличчя і голос ми пам’ятаємо,
Вони нам в життя любов принесли,
За них небеса ми також благаємо.
Незамінних нема, але є потрібні:
Друзі, рідня, кохані та діти, -
Вони нам в житті долею дані -
Ті, без яких не можливо жити!
Давайте за них зараз помолимось,
Попросимо щастя для них у небес,
Щоб у житті все добре склалось,
І було більше маленьких чудес.
***
Ти - Світ, я в ньому хочу залишитися
І ніколи його не покидати,
Щоб тобою насолодитися
І частинкою твого щастя стати!
Ти - ніч, коли я заснути намагаюся
І занурююсь у мрії з головою!
Ти - місячне світло, в якому я купаюся,
Часом контроль втрачаю над собою!
Ти - сон, що свідомість мою хвилює,
Шаленою пристрастю наповнює ночі!
Ти - ніжне любовне побачення моє,
Його я завжди повторити хочу...
***
Кохання - це чарівний стан душі,
Коли навколо, наче рай чудовий.
Кохання – це коли одна душа,
Стає для тебе, наче світом новим!!!

Осінь з літом розлучається,
То плаче, а то усміхається,
А то рясним дощем поллє,
А то все сонечком заллє,
Рівнодення - це природи,
Різноманітність погоди!
День сьогодні дорівнює ночі,
Завтра стане він коротшим,
Але це завтра, а зараз,
З рівноденням всіх вас!
І хоч природа згасає,
Нехай вас це не лякає,
Їй треба теж відпочивати,
Набратися сил і подрімати,
А я, в осінні всі негоди,
Бажаю ЩАСТЯ вам та ЗГОДИ!
***
Все ближче нам час листопаду,
Хоч серпень іще надворі.
І сонного сонця лампада –
Як відблиск вогню в бурштині.
З захмарної дивлюся я оправи
 І обрій схожий на слюду.
Пожухли вже усі високі трави.
Листва порижіла в саду.
Багато так спокою, ладу!
Так мирно та тихо на душі!
І лише пора листопаду
Народжує нові вірші…
***
Кохання – пояснити не можливо.
Кохання – це просто диво.
Це гіркота і сльози, мрії, розтавання,
Зустрічі солодкі, та душі страждання.
Що таке кохання? Не треба питати,
Щоб це зрозуміти - треба покохати!
***
Лише ти умієш так сказати,
Що по тілу побіжать мурашки,
Наче все ти можеш зрозуміти
Твоє слово за скарби дорожче.
Лише ти так мріяти умієш –
Починають крила відростати
І у мене ніжно серце мліє,
А від щастя хочеться літати.
Лише ти пробачити умієш,
Наче птаха в небо відпускаєш,
Всі образи разом забуваєш,
Ніби ти на них і не зважаєш.
Лише ти умієш так кохати,
Як ніхто не вміє на планеті,
Ніжною і пристрасною бути
І єдиною у всьому світі.
Лише ти умієш так мовчати,
Наче прямо в душу ти цілуєш,
Тишу я боюся порушати,
Може серце ти моє почуєш.
***
Я буду чекати довго, як захочеш!
Як мені доля моя повелить...
Як чекають закохані початку ночі,
Як літо чекає дощу, а сонце зеніт...
Як птахи чекають весну, щоб вернутись...
Як грішний янгол чекає, щоб літати.
Я так хочу до тебе вустами торкнутись.
Знай! Чекаю! Я навчився чекати...
І хай ти далеко - серця наші поряд!
Вони співають: «Кохаю! Не забуду!»
Серед інших тебе знайде мій погляд!
Ти приходь люба. Я чекати буду!


***
Не всі збуваються бажання у людей
Та щоби там вони не говорили,
Із всіх бажань на віки є одне:
Бажає кожен, щоб його любили.
За мудрість, чи за дурість, все одно!
Палаємо в житті ми, чи погасли,
За те, що дощик стукає в вікно…
Душа бажає ніжності і ласки!
***
Дуже важко кохання знайти.
Як що знайшли його – не відпускайте!
Бо може воно ще раз не прийти.
Воно одне і Ви його пізнайте.
І небо не завжди буває синє,
То хмари, то тумани, то дощить.
Тому коли від кривди серце ниє,
Ви висновки поспішно не робіть.
Кохання можна розбити словом,
А потім дуже-дуже пожаліти,
Та повернути те, що було знову,
Уже нікому більше не зуміти.
Своє кохання бережіть, плекайте.
Кохайте пристрасно і щиро, як життя.
Образи всі коханим пробачайте
І хай взаємним буде почуття!
***
О Господи! Як же тебе відпустити?
Я душу свою на шматки розриваю.
Я більше нікого так не буду кохати,
Я щастя й добра тобі побажаю.
Та все ж нас з тобою не розлучити.
До тебе в полон я потрапив навіки.
Я буду про тебе вірші писати.
Ти - радість, ти - біль, отрута і ліки.

***
Осінь ангелом нашим з'явилася …
І для нас любов’ю розкрилася …
Наче крилами оберігаючи, -
Від негоди усіх укриваючи …
Нас приємно вона здивувала ...
І подружкою доброю стала…
Золотистий розклала пасьянс…
Й почуття розбудила у нас …
Літом бабиним з нами ділилася
Відганяла незгоди, не злилася ..
Посміхалася хитро, дражнила...
Обсипала листвою й любила ....
Ніжно сонцем вона зігрівала …
Щедро золотом нас обсипала …
Осінь нас в поцілунках купала …
Та нам мало все було і мало ...
Паморочить яскрава нас Осінь …
Заблукаємо ми серед сосен …
І берізок, осик полохливих …
Осінь – краща пора для щасливих …
***
Від чужого багаття не можу зігрітись
І не вмію, як інші забути й піти
Моє серце, як рана і нікуди дітись
І без тебе його все одно не спасти.
Хай закрили дощі синь квітневого неба,
Хай дерева в цвіту і буяє весна,
Та мовчить телефон. Може просто так треба?
І я знов в нікуди кидаю слова.
Від чужого багаття не можу зігрітись
І не вмію, як інші забути й піти
Моє серце, як рана і нікуди дітись.
Я без тебе його не зможу спасти.


***
Нехай Господь благословить твій шлях,
Щоб освітила ти комусь дорогу,
Когось змогла підтримати в ділах,
Чи може дала у словах підмогу.
Нехай Господь дасть на дорогу сил
І щоби їх тобі тоді хватало,
Коли ослабне розмах твоїх крил,
Щоб благодать тебе тоді держала.
Нехай Господь тобі кохання дасть,
Яке цілком загасить враз собою,
Той біль, що серце аж до крові,
Хтось вразить заздрістю дурною.
Нехай Господь тебе благословить
І побажання, хоч частково вдасться,
Щоб в серці об’єдналось в одну мить,
Твоє Земне й твоє Небесне щастя!
***
Кохання восени, як те повільне танго…
Сплетіння тіл і душ, і втеча, і погоня,
В нім лебединий крик, біг дикого мустанга,
Багряний листопад і сивина на скронях…
Кохання восени, як те казкове диво…
Його не розбереш. Воно хоч круть, хоч верть,
Коли на кон кладеш останню копійчину,
А в голові думки несуться шкереберть.
Кохання восени, перемагає розум…
Це, як серед зими троянда розквітає,
І хочеться тоді світ обійняти разом,
Піднятись вище гір, як той орел злітає!
Кохання восени – це подарунок долі!
Кохання восени, як Божа благодать!
Кохання восени – всі почуття на волі!
Кохання восени – це знов серця горять!


***
Чоловіків своїх ви пожалійте.
Не треба особливо намагатися,
Самі ж ви дурнями їх робите,
Змусивши на вірність присягатися.
Навчіться без докору мовчати,
На пристрасть, у ночі, надію дати
І як та сорока не тріщати,
Зізнатися в гріхах не вимагати.
До дому повернувся? Він же з вами?
Просто в бані трохи засиділися.
Не з бабами, а з товаришами,
Грали в карти, чи футбол дивилися.
Не намагайтеся ви також зрозуміти,
Того, хто ім'я чоловіче має.
Як подарунок від життя приймайте,
Все - «дивне», що «не таке буває».
Ви іншими, самі повинні стати.
У чоловіків би вам повчитися.
Як небезпечно зі скали пірнати,
Так небезпечно з вами одружитися!
Чоловіка пожалійте, як дитину,
Пожалійте і щоб не помітив,
Адже ви, жінки, - самі причини,
Половини всіх страждань у світі.
***
А щастя – це коли здорові обоє,
Жити в сім'ї та мати запас терпіння...
А щастя це – коли вранці двоє,
П'ють на кухні чай з варенням.
А щастя – це не Рим і не Куба,
Не купа лахів, не весела розвага ...
А щастя - кохані очі та губи,
Будиночок свій і дітей ватага ...


***
Без сліз в очах, в душі веселка не заграє.
Через страждання шлях до радості іде
І пісню щастя твоє серце заспіває,
Тоді, коли воно любов свою знайде.
Любов не варто квапити, не треба,
Вона прийде, щоб душу нам зігріти,
Це буде наче, благодать із неба!
Лиш треба мріяти та дуже захотіти!
Хто не грішив - той зовсім і не жив!
Я за гріхи людей суворо не картаю,
Та істину одну для себе я відкрив -
Спіткнеться кожен на шляху до Раю ....
Ви не судіть – й не будете судимі…
Лиш Бог суддя, а люди тільки свідки.
Висить над нами перший гріх інтимний,
А чим ми винні, і за що, і звідки?
Любов до жінки та вина – це смертний гріх?
Та висновки свої робити не спіши,
Якщо до пекла посилають через них?
Тоді в раю напевно ні душі.
Любов - не гріх, вона живе повсюди,
Тому закоханих, Бог береже усіх.
Вона - саме життя, на те ми – люди…
Любов – Господнє диво, а не гріх.
Давай з тобою від кохання згоримо.
Я лиш про тебе мрію і люблю.
Хоча у тебе я закоханий давно,
Та несміливо перший крок роблю.
Собі ми очі зав’яжемо тасьмою.
Цей гріх Господь, нам зможе відпустити.
Зіллємося у пристрасті обоє.
Душі у Всесвіт зможуть полетіти.



***
Кохайте тих, з ким добре прокидатися,
Обнявшись мовчки у пустій кімнаті!
Кохайте, коли хочеться торкатися,
До серця – серцем, а душі співати.
Кохайте тих, хто у скрутну годину,
Не кине у біді серед дороги!
І якщо всі на світі відвернуться,
Завжди подасть вам руку допомоги.
Кохайте тих, хто цінить вас високо
І навіть коли знає ваші вади,
Ніколи не образить не нароком.
Та завжди з вами поруч бути радий.
Кохайте тих, життя з ким наче казка,
Без кого, як в пустелі без води.
За поцілунки! Несвободу!Ласку!
Кохайте тих, хто з вами назавжди!
***
Осінь хмільна по місту бродить,
Дурманить голову, хвилює кров,
І всім на зло тепло знаходить,
Та сіє листопад в серця любов.
Осінній час вагань, тривог і мрій.
О! Осінь, осінь, ти мій геній милий -
Пора загадок, не здійсненних надій!
Чаклунка Осінь – твій наряд красивий!
Легенький вітерець листву перебирає,
Сумує в небі журавлів летучий клин,
Мені б душею влитися в оцю зграю,
Та залишаюся у смутку я один…
Думки і відчуття переплелися з сумом!
Повільно падає кленовий лист…
Перехворіти, пережити й Бог з ним!
А я чомусь думками рвуся в вись!


***
Я для тебе пишу вірші,
В рядки кохання заплітаю…
З теплом і ніжністю душі
Ти їх читатимеш, я знаю…
Частинку серця свого,
Залишу замість крапки…
Мені не потрібно нічого…
Лиш в душу пусти ці рядки.
Знай, кохана, єдина моя,
Сміюсь я і плачу віршами,
А наша мандрівниця доля,
Чарує та рифмує нами.
Я для тебе вірші пишу
Та не прошу за це нагород.
Вони від серця. Візьми, прошу
І будь зі мною поряд.
***
Від глузду до божевілля пара кроків.
Та ж пара кроків від гріха до причастя.
Щастя - коли розуміють без натяків.
Якщо цього немає - значить, це не щастя.
Хвилина в дорозі - від любові до втрати
І хвилина всього від розлуки до зустрічі.
Щастя - це коли ти просто не можеш піти,
А якщо можеш піти – то це інші речі.
Від любові до божевілля - добу бігти,
На зустріч - розпадаючись на частини.
Щастя -  коли  без неї не можеш дихати.
Якщо це не так - то це не щастя хвилини.






***
Все треба пережити у житті,
Попробувати все та оцінити…
Нещастя, зраду, біль і труднощі –
Все треба через серце пропустити.
Та головне не втратити обличчя
І бути чуйним, вірити, любити,
В пітьмі складного нашого сторіччя,
Тепло сердець своїх не загубити.
І серед безсердечного буття,
Щось виправити вдасться вам, змінити
За ради щастя, нескінченного життя,
Когось спасти, комусь добро створити!
І вам можливо зрозуміло стане,
Що ви для когось щастя принесли
І спокій у душі тоді настане,
Що не дарма ви шлях життя пройшли.
Все треба пережити у житті,
Попробувати все та оцінити…
І вранці лиш прокинувшись тоді,
Ви зможете сміятись і любити!
***
Вірші ... як багато їх навколо чуєш...
У них чиясь доля ... чи душі політ...
Читаєш їх ... і раптом розумієш ...
У них любов є і розбитий світ...
Часом боїшся просто прочитати ...
Торкнутися поглядом рядків отих,
Де ... хтось повинен голосно кричати ...
А ставить рядок крапочок дрібних ...
Читайте їх ... для цього час знайдеться...
Вони дадуть порад вам більше вірних...
Чим той ... хто поруч ...коло і замкнеться,
Любові та розлук ... і крапок чорних...


***

Щоб усі були щасливі!
Ніколи щоб не сумували.
Серця одне одному  відкрили
Мрію свою  не забували.
Нехай не буде горя і невдач,
Щоб не лунав дитячий плач.
Щоби усі, цінили те, що мають.
Від цього їхні  душі враз засяють.
Ніхто не знав нерозділену пристрасть,
Щоби у світі зникла геть самотність.
Щоб для закоханих раєм став світ
І не скінчився щастя їх політ.
Щоб кожний знайшов те, що  шукав
І це він у іншого не відібрав.
Щоб сварок не було, розбрату  і бід,
І зник наче в казці миттєво їх слід.
Я хочу миру і сонця тепла,
Щоб після дощу  веселка була,
Птахи співали та гули бджоли
І щоб не страждав ніхто і ніколи.
***
Добро здолає зло!
Це чарівні слова...
Холодний дощ пройшов
І знов блищить листва.
Повернеться  хороше
Ти тільки в це повір
І щастя, що пішло,
Загляне у твій двір.
Все буде до пуття!
Побачиш,  не сумуй!
Люби вогонь життя
І кожну мить цінуй!

***
Від себе не підеш навмання,
Від себе дороги всі розмило.
Для себе не працює брехня
І правду сховати неможливо.
Ми чужий біль лікуємо легко
Поради розумні та мудрі даємо
А от свій біль нам лікувати важко
Ми ж горді на допомогу не звемо...?
***
Нудьгую… Мрії хмарами так низько…
Дихаю ім’ям твоїм, життям живу…
Ти так далеко… Одночасно близько…
Я чекаю тебе… Вірю… Надіюсь… Люблю…
Не краса, покликання, не гордість,
Не наряди, не прикраси золоті,
А порядність, простота і чесність,
Це вони є скарби душі.
***
Кажуть, що мудрість - це зрілість,
Значить, так тому і бути.
Обігнати час нам захотілося.
На зло перешкодам будем жити!
Паспорти ми не покажемо,
Треба жити без віку завжди.
Бо наша молодість зі стажем,
Що нам сивина, та ці роки!
Ювілеї, дати - ради Бога!
Відзначимо їх задом наперед.
Виберемо щасливу дорогу,
Хай вона нас в молодість веде ...