Не муч себе, влаштуй своє життя
Подалі від війни, від цього жаху,
Щоб й згадки не було.., до забуття,
Усе залиш, мене забуть невдаху.
Бач, піді мною вже земля горить -
Вогнем цим лиш випарювати душу.
Я може й зупинюсь колись на мить...
На цілу мить... А втім, все ж бігти мушу.
Так, почуття, вони як той сірник,
Спалахують від дотику легкого,
Та у який б не кидався я бік,
Завжди тебе кохав, як більш нікого.
Не муч себе, мені і так болить,
Немов хробак в самому серці точить.
Щодня дивлюсь за обрію блакить,
Та бачу як твої згасають очі.
Щодня молюсь за душі тих, хто там..,
Де все горить, де вітер лютий свище,
Та й досі вірю ще твоїм сльозам
Таким тонким.., та в Боже Слово віще.
Вiрю
© Copyright: Павел Тесленко, 2024
Свидетельство о публикации №124121507985
Свидетельство о публикации №124121507985
Рецензии
