Страдальц1

Щось таке незрозуміле: дощ, чи сніг.
Зранку ніч перестелила наш поріг.
Холод тисне по щоках, морозить пальці,
Ми з тобою, сонечко, страдальці!
Дуже важко відпустити і піти
Все, що нас тримало на плаву.
Невідомість – гірше від чуми,
Ми боїмося щастя вже і тут.
Дуже важко просто, бо не так,
Ти не знаєш як, коли і що,
Що буде, якщо змінити шлях
І, нарешті, сісти за кермо?
Що буде, якщо тепер сама?
Не чоловік, не діти, саме я!
Що буде, якщо піти в нове?
Невідомість голову несе.
Щось таке незрозуміле, як і я.
Зранку ніч зірвала небеса,
І постелила нам усім під ноги,
Відкривши по життю усі дороги.
Іди кудись, куди душа бажає!
Шукай жагу, та не броди по краю!
Кохай щодня, шукай весняну мрію!
І дякуй щохвилини за надію!
 Щось таке незрозуміле: дощ, чи сніг.
Зранку ніч перестелила наш поріг.
Холод тисне по щоках, морозить пальці,
Ми з тобою, сонечко, страдальці!

12.12.2024

© Inna Омут, 2024