Прут Говерла

Карпати, гордою красою, людей приваблюють завжди.
Безкраю простір, полонини, джерела чистої води.
Смерек чудові переспіви та трав цілющий аромат,
Де дихає покоєм тиша, дарує мир і благодать.


Легенди гір чарують серце, бо вічна в них живе любов,
Що гріє серце, будить душу та легкий сум турбує знов.
Одна із них є про кохання простого парубка Прута,
Та ніжну дівчину Говерлу, Гірського донечку Царя.

_________


На полонині, біля лісу, робив юнак один з села.
Години швидко пролетіли, та ніч на землю вже прийшла.
Зробив під деревом підстілку, відпочивати він приліг.
Далекі зірки миркотіли, нічних птахів десь чувся крик.


В блаженстві Прут заплющив очі, сон огорнув зі всіх сторін,
І бачить дівчину вродливу, що з лісу йде туди, де він.
Зелене плаття, стрічка в косах, а очі, ніби сяйво зір,
Вона дивилася на нього, собою сповнюя ефір.


А вранці парубок піднявся, від сну у захваті він був.
Та образ дівчини прекрасний весь світ його перевернув.
Він, з сумом, глянув на дерева, де розчинивсь її обвід,
Та враз побачив дивну стрічку, зелену, майже малахіт.


І вирішив юнак шукати, бо зрозумів: то був не сон.
І очі він підняв на гору, поверх смерек зелених крон.
Сказав собі:" Знайду дівчину, та заслужу її любов".
А постать,  дивній незнайомки, в очах вставала знов і знов.


І в сутінках прийшов до місця, де стрічка на гіллі була,
Та став чекати. Серце мліло. Вона із лісу тихо йшла.
Прут швидко вибіг їй назустріч, за руку дівчину схопив,
Вона дивилась ніжно в очі, а він і слів не знаходив.


"Як звуть тебе, моя принцеса? "- юнак себе не впізнавав.
Вона всміхнулася:" Говерла", а голос лагідно лунав.
Кохання швидко закружляло, любов наповнила серця.
Забула дівчина про світ свій, накази строгого отця.


Та цар всіх гір був непохитний, заборонив кохати їй,
І не торкали його сльози, ні біль, ні плачі голосні.
Говерла з дому убігала до любого на склоні дня.
Та цар тоді, у гніві сильним, підняв свій глас володаря.


І  доньку він, за непокірність, у гору враз перетворив.
А сльози гіркі, водоспадом з  очей людських навмисно скрив.
А Прут шукав її повсюди, та серце вгору все вело,
Та з нею разом залишився, з журби явилось джерело.


Він до людей не повернувся, пішов у світ вод гордих скель,
І швидкой річкою струїться він у тих гір і по сей день...
Любов завжди дає наснагу, здолати можна разом все,
Дає і силу, і відвагу, надію,  радість над усе.


24.11.2024 р.