Шепочуть вуста, мов молитву, слова потаємні.
І рими наповнюють кожну клітинку душі.
Навіщо ж ти, доле, складаєш чуття невзаємні?..
В тайнопису серця заблукані плачуть дощі.
Пронизливий вітер прощання іздалеку віє.
І холод зневіри проймає до сАмих кісток.
Зажура очей недоплаканим спомином мліє
І скрапують миті чекання на кожний рядок.
А я, все молюся на образ твій, як на ікону.
Й щоразу благаю, вдивляючись в неба блакить:
В любові Святій залишайся єдиним до скону.
Останнє, як завше, у серці найдужче щемить.
Ostannie
© Copyright: Тина Вален 8, 2024
Свидетельство о публикации №124112102986
Свидетельство о публикации №124112102986
Рецензии
