Ну, що? Погостювала й досить.
Вже час збирать свої валізи...
Чи то сльоза, чи дощ на носі?
Дивлюсь на голі крони знизу –
Розчісують, як гребінцями,
Хмаркам скуйовджені їх брюшка...
Дзвенить струмок, мов бубенцями,
Шепоче вітер щось на вушко.
Сумки натрамбувала повні
Горіхів, ягідок калини,
Горобини, вірші любовні –
Мені, що присвятили нині...
Дощу холодного набрала
В графін і вистелила листям.
Здаєьтся, що цього замало,
Ще треба взяти зошит чистий,
Конвертів с зорями, чорнила
Від ночі, щоби листуватись...
Прошарком жолудів накрила
Свій скарб. Каштан їжакуватий
Взяла, як талісман, на пам'ять...
Ще трохи й в парі з Листопадом,
Підем за обрій полум'яний...
З'явитись Грудень буде радий.
11.11.2024 р.
Монолог Осенi
© Copyright: Татиана Максимова, 2024
Свидетельство о публикации №124111100503
Свидетельство о публикации №124111100503
Рецензии