Вона знає, що бог
Десь далеко,
В дорозі,
Любить її і пише листи,
Вона повертається знову,
Неначе лелека,
Стає на порозі
І знову благає його:
Відпусти.
Цілує руки йому,
Що вчаться її не вбивати,
Цілує очі,
Щоб взріли її красу,
Вона ще йдосі не вміє
Не воювати,
А в нього не має для неї
Чудес і часу...
Вона навчилась
Бути, як бог,
І навіть краще,
Робить різні дива постійно,
Але, здається, не знає нащо,
Коли потрібні
Лише обійми...
Вона зна
© Copyright: Свэтка Лабуда, 2024
Свидетельство о публикации №124111002727
Свидетельство о публикации №124111002727
Рецензии
