Вiдпусти

Що там Всесвіт? Бог? Яйце чи слива?
А чи просто скрізь – «Іду на Ви!»?
А мені б, як гній на вилах з хліва –
Вичистить слова із голови!
Наче всі мирські турботи – схимник.
Мов ганчір’я зношене – з плеча.
Щоб і дзвін церковний, що «За ким то?» --
Навіть той, що «По мені» -- мовчав!
Щоб, нарешті, з долею обоє –
Через Стікс, чи човником, чи вплав.
Бо в душі – уже немає болю:
Де боліло – витліло дотла!
Видно, я і в сні бажаю їсти:
Наче слина, товпляться слова.
Бо гостям уже нема де сісти
Й не хватає їжі – годувать.
Скільки можна, ну премилий Боже!
Скільки років голосить «ура!»?
Чом своїй рабі Ти не поможеш?
Ще й осіння налягла хандра.
Де із крові перепито бражку,
Де усюди вбивці та гроби,
Де в Твоєму Всесвіті так тяжко
Бабці хоч на їжу заробить!
Стільки літ давиться сухарями,
Наче віз, поклажу тіла пхать.
Відпусти уже мене до мами:
Так набридло з голоду здихать!
            07.11.2024