Сумне осiнне

Холодно. Від болю чи від страху –
Що природа стихне і помре.
Облетіло листя, наче птахи --
Що гайнули зграйками з дерев.
Добрий ясен розсипає коми:
Бо ж не ставить диханню крапки!
Круглий липи, різьблений кленовий,
Вицвілі акацій копійки.
Тихий дощик приміряє в п’яльці
Сірий шмат старого полотна.
У каштана у судомі пальці.
У душі і осені – війна!
Всюди смерть. Зчорніла рута-м’ята,
Розділились надвоє світи.
Вже в чужому домерзає хата –
Що до неї звіку не дійти!
Де змертвіла казка під ногами,
Де сумують у шибках віки.
Де давним давно немає мами,
Тільки запах спогадів п’янкий.
Як багато у Надійки краху!
Як сльозу не вимовить і жаль.
Як в дитинство відлетіла птаха –
Що перо зроняє для бажань!
І до серця горнеться мережка –
Мов письмо між хвилями води.
І в чужих світах застигла стежка:
Не туди, Надіє, не туди!
В битих вікнах спогади диванні,
Облітає золото згори.
І листок заблуканий останній,
Мов перо жар-пташеньки, горить.
       07.11.2024