Час руйнує пейзажі:
Степ і поле – порожні,
У туманнім міражі –
Лиш печалі тривожні.
Скоро біла пороша
Вкриє землю габою,
А обтяжлива ноша
Нависає журбою…
Доля духом безплотним
Відвернулась не вперше
І з азартом невтомним
Серце боляче креше.
Я за гілку свободи
Пориваюсь вхопитись,
Тільки вітер незгоди
Не дає підступитись.
Вiтер незгоди
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124102208150
Свидетельство о публикации №124102208150
Рецензии