Коли нічого знову не виходить,
І розумієш, що усе дарма,
Ти раптом опиняєшся сама,
Занурена в життя осінню воду.
Тремтиш і плачеш, плачеш і тремтиш,
Та тільки не дається надможливість.
Все списуєш на примху долі, хтивість.
І прагнеш в себе, де суцільна тиш.
Туди, де світ творився із нічого.
Так, в купі пережитого сміття
Знаходиш нову волю до життя,
Яка, разом з любов'ю, є від Бога,
І повертаєш знов, лице в лице,
Та дивишся без остраху та муки.
Не скаржишся, бо маєш за науку
Єдину втіху - цей новий акцент
Не виходить
© Copyright: Ассоль Шульженко, 2024
Свидетельство о публикации №124101706282
Свидетельство о публикации №124101706282
Рецензии