Хоч близький світанок,
А втім надія згасла свічкою,
і морок, немов чорний вельвет,
в який дивлюся я,
у спробі марної,
ніби намагаючись побачити в ньому
сонячного світла.
Звісно розгадані були
загадки та таємниці,
і тільки мовчання беззвучно кричить,
про ту порожнечу,
ніби космос, безкрайній,
де, немов зірка,
наш світлячок пролетить.
І розвіється минуле,
ніби тумани,
із собою забираючи
залишки імен,
і час затягне
ці криваві рани
і знову дощі зашумлять в унісон.
І нові будуть
загадки та таємниці,
і серце притягне
тепло твого кохання, як магніт,
А втім в тій порожнечі,
ніби космос, безкрайній,
він один, як зірка,
наш світлячок все летить.
У свiтлi свiтлячка
© Copyright: Наталия Кравчук 4, 2024
Свидетельство о публикации №124100603398
Свидетельство о публикации №124100603398
Рецензии
