Наші зорі до нас не говорять.
Таємничу свою колискову
Не нашіптують — знов і знову
Обрій темний живий моніторять
Неживі рукотворні птахи.
Клекіт їх монотонно-звичний
Наш змарнілий бентежний розум
Не сприймає вже за загрозу,
Лиш вглядаємось у величний
Небозвід: за які гріхи?
Раз минуло, минеться й вдруге
Спіть спокійно, терплячі люди,
Ранок завтра, напевно, буде
І напевно тривог-напруги,
Всім під зав'язку принесе.
Спіть та й годі. Стяжайте сили,
Щоб плече підставляти мужньо
Тим, кому більш за нас сутужно,
Де чекають й де не просили...
Небо темне врахує все.
Нашi зорi до нас не говорять
© Copyright: Наталия Редько 2, 2024
Свидетельство о публикации №124100506484
Свидетельство о публикации №124100506484
Рецензии