25 Хвилин

«Увага! Увага!», тривога з небес,
Над містом сирена несе свій процес.
До першого вибуху — хвилин двадцять п’ять,
Чи варто тікати, чи просто стоять?

Може, кави зварити, поставити чай?
Стіл накрити, сніданок собі, мов у рай.
Прибрати у хаті, посуд помити,
Щоб, знаєш, встигнути всім догодити.

Тікати? Та ні, це вже зайве, пусте,
Вхід в укриття давно заварили вже.
А натовп, що робить? Та й тут не новина:
Ще раз розчавлять, й не стане і сліду мене.

Кота погладжу, він знає, що й як,
Йому все одно, чи вибух, чи знак.
А може, в лего я піду погратись,
Поки ще є час трохи розважатись?

А можна на рейс «Краснодар-Щекавиця»
Квиток замовляти — археологам сміху додасться.
Вилетить не встигну, та все ж не біда,
Знайдуть мій квиток — подумають: «Оце дивина!».

Райони поразки? Тож як воно там?
Мене це питають, а я їм все дам:
Якщо недалеко, то все досить швидко,
Ударна хвиля — і в попіл без сліду.

А якщо далі, то тут інший сценарій:
Мабуть, виживатимеш ще кілька тижнів.
Шкіра злізе, вода стане гіркою,
Радіація стане життям твоїм новим.

А третя зона? Там, кажуть, болючіша смерть:
Під звуки сирен, у вогняній заметі
Ще трохи постоїш, на світ подивишся,
Поки тебе не підсмажить оця вся ядерна втіха.

Піду на вулицю, крикну з балкона:
«Гей, люди! Привіт! Де вибух, ай, шкода!»
Та може, сміятись у цей час важливо,
Якщо вже планета вмирає красиво.

А, може, молитись, богів викликати?
Ви в рай? Ну й чудово, а я — просто спати.
Ось і гудок, здригнувся аеродром,
І вікна летять, мов картонний мій дом.

Вибух лунає — і все враз стихає,
Місто перетворилось на пил у віках.
Чорні ворони кружляють у вись,
А від мене лишився тільки попіл і пил.