Несу свій хрест смиренно та покірно:
Інакша мова, землі гучно плачуть,
Що відірвали від сім'ї. І діри
Усотують у себе все, що бачать.
Ти полюбить цих диких звірів маєш,
Щоб неземне здійснилося пророцтво.
Цю фінішну пряму якщо здолаєш,
Тоді скуштуєш перемоги оцту.
Так дивно, та не хочу перемоги,
А в цім двобої хочу я програти,
Проникнувши, як кінь, у рідну Трою,
Спинитись, бо нема чого втрачати.
Свій хрест несу я... – Ну кому ти брешеш?
Немов собаки, гавкіт твій гучніший
За всіх. І що із того? Ну а решта
Свій заколот плете не тільки з віршів.
Мій час дзвенить, як зламана сирена
На голові у монстра зачекавшись.
І навіть, якщо він побачить мене,
я знаю: хрест – це двері у найкраще.
вересень 2024
647. Несу свiй хрест
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2024
Свидетельство о публикации №124092906399
Свидетельство о публикации №124092906399
Рецензии