Ранок

Я йду знайомими стежками дитинства,
Тут кожен провулок — мов нитка долі,
Де час сповільнюється, мов легкий подих,
І кожен крок — це зустріч зі спогадом.

Трамваї дзвенять десь у далині,
Їх колії — мов серця дороги,
А я проходжу поміж домівок,
Що зростають у тиші над світом.

Магазини усміхаються барвами,
А люди, мов птахи, кружляють вулицями.
Кожен крок у цьому місті — це частина мене,
Моя історія, заплетена в його серце.

Біля річки повітря, мов дихання свободи,
Омиває обличчя, наповнює груди.
Діти граються в супергероїв на зеленій траві,
Людина-Павук тут, Бетмен там — їх світ величний.

Я бачу підлітків, що тримаються за руки,
Вони шепочуть щось тихо, немов про майбутнє.
В дорослих — розмова про кіно та музику,
І навіть старі пари сидять, мов у перший день зустрічі.

Річковий бриз приносить аромати далекого літа,
А навколо — усмішки, щастя, мов пісня.
Теплохід пливе, мов мрія, розсікає хвилі,
І я відчуваю, як моє серце летить разом із ним.

Закриваю очі — все стає світлішим,
Щастя злітає високо, мов ластівка в небі.
Це відчуття свободи, що немов розквітає в мені,
Я вдихаю його, мов повітря нової весни.

Але ось будильник тріщить, мов грім у ночі,
І раптом все зникає, мов сон, що зник у тумані.
Сірі стіни стискають мене холодом,
За вікном — лише тіні та свист безпілотників.

Піднімаюся з ліжка, мов тінь, що вийшла з ночі,
Йду в ванну, де світ став порожнім та сірим.
А мрії про бриз та річку розсипаються,
Залишаючи за собою тільки мовчазний ранок.