явище

***
я засік Бога
він пройшов крізь мене крізь засніжений ліс
чіпляючи гілки з яких
сенс злітав угору
снігопад маріонеток
а ще тільки осінь

***
крізь щілину в матраці на вікні
пробивається світанок.
золотою виделкою роздирає рану сутінків,
шепоту.
тихі нутрощі нічних тварин.
пітьма спускається у раковину як кров,
оголюючи наскельні малюнки реальності.
і майбутнє – намагнічена голка у блюдці з кров'ю
показує на північ смерті завжди.

***
музика повітряної тривоги
злітає вгору – ангел із бензопилою
зле напружене обличчя
зім'яте як серветка

а літо було
механічна акула
повз нас прокандибохала на шарнірах
вкрита кульбабами мінами буйною травою
і діти світилися вечорами від мобільників
і ти не міг зрозуміти
це примари вбитих п*тіним
чи вони ще живі

паршива вівчарка лісосмуги
дрібно плакала зірками
стікала вогняною слиною
їй хотілося їсти і любові
тиші грибників кабанів
хтось із нас доживе
до несподівано мирного літа
українського вільного
хвойні голки у волоссі
і дитячий сміх як білченя на плечі