Иван Франко. Свободные сонеты. Как и железо...

Как и железо с этой силой дивной,
Железо к себе тянущей другое
И магнетизм зовомой, не в покое
Сцепляется, но в пробе непрерывной, —

А коль его безделье вскроет ржой,
То подо ржой и сила погибает, —
Так точно сердце, праздности стрелой
Пронзённое, само себя съедает.

Лишь труд сотрёт ту ржу, что грудь сжирает,
Лишь труд живое чувство сберегает,
Источник ссохший может оживить.

Лишь труд мужскую силу закаляет,
Лишь труд мир изменял и изменяет,
В труде и для труда лишь стоит жить.

1880




Як те залізо з силою дивною,
Що другеє залізо тягне к собі
І магнетизмом звесь, не в супокою
Зціпляєсь, але в ненастанній пробі, –

А як його безділля вкриє ржою,
Під ржею й сила гине, мов у гробі, –
Отак і серце, що, грижі стрілою
Прошиблене, само з’їдаєсь в собі.

Лиш праця ржу зотре, що грудь з’їдає,
Чуття живе, неткнуте заховає,
Непросихаючу нору живить.

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.

1880