Иван Франко. Свободные сонеты. Народная песня

Взглянь на криницу ту, что посредь сте́пи чистой
Слезой из-под кургана тихою журчит;
Как в зеркале — так в ней лицо луны блестит
И солнца луч играет на волне сребристой,

На дне ж таинственное бьётся что-то исто…
Биенье это — никогда не замолчит,
Её вода живая тысячи живит
Детей весны, облёгших вкруг родник пречистый.

Криница та с живою, чистою водой —
Есть дух народа творческий; хоть в грусть повит,
Поёт он сердцем к сердцу, песнею живой.

Как и исток криницы нас от всех сокрыт,
Так из сокрытых недр льётся песнь слезой,
Чтоб сердце чистым нам огнём зажечь собой.

1873




Глянь на криницю тиху, що із стіп могили
Серед степу сльозою тихою журчить;
В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,
І промінь сонця миєсь в її срібній хвили,

На дні її щось б’ється, мов таємні жили…
Той рух живий ніколи не бажа спочить,
Вода її пречиста тисячі живить
Дітей весни, що густо вкруг її обсіли.

Криниця та з живою, чистою водою –
То творчий дух народу, а хоч в сум повитий,
Співа до серця серцем, мовою живою.

Як початок криниці нам на все закритий,
Так пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою,
Щоб серце наше чистим жаром запалити.

1873