Иван Франко. Тюремные сонеты. Сидел возле скита пу

Сидел возле скита пустынник сивый
Среди лесов безмерных и безлюдных,
И пташек голосам внимал пречудным,
И ветра песне в древесах тоскливой.

Ан вдруг — голубка, его пташка бела,
Что уж два дни не знать где пропадала,
Над старцем крыльцами вострепетала
И тихо на колена к старцу села.

Хотел погладить он её рукою —
И обомлел: те крыльцы снежно-белы
Оббрызгло красной кровию людскою.

И вскрикнул старец: «О осатанелы,
Прокляты дни, егда с жилищ людских в сей лес
На крыльях голубь кровь людску принес!»*

13 сент[ября] 1889


* Мотив из Ленау (прим. И. Франка).




Сидів пустинник біля свого скиту
Серед лісів безмірних та безлюдних
І слухав пташок голосів пречудних
І вітру в гіллі пісню сумовиту.

Аж бач, голубка, його пташка біла,
Що вже два дні не знать де пропадала,
Ту ж понад ним крильцями стріпотала
І тихо в нього на колінах сіла.

Старий погладить хтів її руков –
Та й обімлів: ті крильця сніжно-білі
Оббризкала червона людська кров.

І зойкнув дід: «Прокляті, зсатанілі
Часи, коли з осель людських в сей ліс
На крилах голуб людську кров приніс!»

13 сент[ября] 1889