Иван Франко. Тюремные сонеты. Я ненависть, вторая

«Я ненависть, — вторая молвила богиня, —
Любви сестра и ей товарищ вечный.
Я ненавижу всё, чему есть имя
Ложь, подлость, бл*дский* строй бесчеловечный.

Я ненавижу жизни всей неправость,
Толкающую человека к бл*дству,
Плодящую в нём подлость, козни, зависть, —
Тот омут грязный лжи, паскудства, гадства.

Не в сердце человека зло! Зла корень —
Есть глупость и то зданье жизни, кое
Воздвигнуто людьми и их же губит.

То зло и те проест до кости тело,
Что б ты, возненавидя, с ним сражался смело.
Кто с злом не борется — людей не любит!»

18 сент[ября] 1889


* Бл*дь — здесь в церк.-слав. знач.: неправда, ложь, несправедливость.




І говорила друга: «Я ненависть,
Любві сестра й товариш невідступний.
Ненавиджу я все, що звесь лукавість,
І кривда, й лад нелюдський та підкупний.

Ненавиджу я всю тоту неправість,
Що чоловіка пха на путь непутний,
Що плодить в душах підлість, брехні, зависть
Крутіж отой могучий, каламутний.

Не в серці людськім зло! А зла основа –
Се глупота й тота міцна будова,
Що здвигнена людьми і їх же губить.

Се зло й тобі прожре до кості тіло,
Щоб ти зненавидів його і бивсь з ним сміло.
Хто з злом не боресь, той людей не любить!»

18 сент[ября] 1889