Иван Франко. Тюремные сонеты. Умолкла песня. Ей ли

Умолкла песня. Ей ли же, свободной,
Золотокрылой пташке, здесь порхать,
В той западне понурой и холодной,
Где человек осу́жден погибать?

Ей ли писать паскудный образ тот,
Как лапы медные свои суёт
Дубак* в карман мой, в сапоги, в последний
Рубец одежды, в лоскуток последний?

Табак, огонь, бумага, карандаш, —
Вот чего власть так ищет дорогая,
Что влезла б аж в нутро тебе, сдаётся.

И молкнет песнь. Так соловей с гнезда ж
Вспорхнёт, и яйца и птенцов кидая,
Когда рука людская их коснётся.

16 сент[ября] 1889


* Дубак — тюремный надзиратель.




Замовкла пісня. Чи ж то їй, свобідній,
Золотокрилій пташці, тут витати,
В тій западні понурій, непривітній,
Де чоловік потоптаний, проклятий?

Чи ж їй огидний образ той писати,
Як страж встромляє свої лапи мідні
В мою кишеню, чоботи, в послідній
Рубець одежі і послідні шмати?

Тютюн, огонь, папір і олівець, –
Ось чого власть шукає так пильнейко,
Що влізла б аж в нутро тобі, здається.

І мовкне пісня. Так і соловейко
Втікає від гнізда, писклят, яєць,
Коли людська рука їх доторкнеться.

16 сент[ября] 1889