Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Знак Льва

Цветов умерших царство - спит пустыня
в песка сорочке золото-червонной.
Малыш осот - чертовское растенье,
экстазы солнца и погоня молний.

Живые свечки над земной труною,
бурьян свирепый вдруг кустом горючим.
Точно кусты раздвинуты рукою,
раздвинулись бездонной веры кручи.

И вечность зришь - опаловое небо
и шум червонных пламени потоков.
Из-за хребтов веков ведёт созвездье Лев,
сей знак монархов, воинов, пророков.

Тускнеет солнце в облаке птиц сизых,
его венчают лавры бури, сини,
и гром, как подпись золотая в книге,
продолжится на  письменах пустыни.

А в царской книге Львов автограф грома,
написанный ветрами из Синая,
со склона той горы, что шпиль песков парчовый
венками божьих молний украшает.

Синайский ветр, в открытые бей карты!
Я без тебя сосуд порожний формы.
Весь день над вещим родником на страже,
а ночь подобна библии, червонно-чёрной.


ЗНАК ЛЕВА
Умерлих квітів царство – спить пустиня
в піску сорочці золото-червоній.
Малюк осот – рослинне чортовиння,
екстазу сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,
жорсткий бур’ян нараз кущем горючим.
Немов кущі розхилені рукою,
розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність – небо опалеве
і шум червоних полум’я потоків.
З-за гір століть веде сузір’я Лева,
цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,
його вінчають лаври бурі, сині,
і грім, мов підпис золотий у книзі,
триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі Левів,
написаний вітрами з-під Синаю,
з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий
вінками божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!
Без тебе я порожній посуд форми.
Ввесь день над віщим джерелом на варті,
а ніч – мов біблія червона й чорна.