Квитуче Щастя

Коли, коханая, так! квіти квітнуть, тоді й моя душа немов – поїтне!..
Коли саме квіттЯ навкрУги, то для мене є – саме Життя!..
Творець заквітнив сад цей!.. А я – хочу творчо так заквітнить
Твоє обличченько – віночним яскро-любним завиттЯм!..

ВеснОчки! хочу плести навесні тобі! – А восени же – вереснОчки!..
Хоча і так - лавини «щастячок» - до нас у вікна! – Цілі квітоспади!..
Чи, як бува, на щастя з неба - зірки, з дерну - різнофарбні «сонечки»…
А в проміне-пелюстках їх - нам! тільки чутні – віють мрієвітри саду!..

І ми – поквітчані заквітченням, й ми – зачаровані поквіт-несхитно! –
Те саме - сьоме небо Щастя - бачимо с тобой за нашой хвірткой…
І нам так ясно-видно: «сьоме небо» зветься справді – «квітосхилом»! –
І замість Астро-Зірки Сонця в нім кохання наше – Айстро-Зіркой!..

І у своїх обіймах я витеплюю тобі – букети  Сяйво-Сил, і хочу вічно
Витеплювати іх тобі із дня у день, моя Краса, моє Квітуче Щастя! –
Задаючись одним! питанням лиш - усе життя – філософічним:
Що – більш чарівним є : прикрасить квітами лЮбих жінок обличчя?..
Чи дивуватися, як посмішки жінок самі! будь-Якії квітки - пре-красять?..

Ні! - не відповістИ!.. Лиш знаю, що поетам, як й всьому живому в світі,
Так особливо-хочеться вовік забуть про Смерть, про вічні «мертві» сни, -
Коли дивуються, як жінки їх і квіти, любим їм, співзвучно -  «квітнуть»!..
В цей час – вмирає! Смерть на всій Землі, в цей час сама Душа Землі – поїтне! –
Хоча й Поезії уже нема! в цей час - надлірний, час - заквітчано-всесвітній!
А замість неї є - єдиний злиток і єдиний подих Цілорічної Весни!..

(В ніч з 11 на 12 вересня, вдень 13 вересня, фінальна авторська редакція – вечір 14 вересня) Твір містить оказіоналізми.