Н.Бидненко
Відбуяло літо
Як буяло літо незбагненне,
Як штовхало нас обох навстріч!
Ти приходив звечора до мене,
Край кохання вартувала ніч.
Берегла, леліяла, шептала:
– Ви любітесь, поки випав час…
Та було цього, мабуть, замало –
Шал любові непомітно згас.
Дивно так, що ти тепер – колишній,
Бо пішов. І не здригнувся світ…
Як маленькі рани, стиглі вишні
Осипались з обтяжілих віт.
***
Как буяло лето непостежимое,
Как толкало нас на встречу!
Приходил ты вечером ко мне,
Грань любви караулила ночь.
Берегла, лелеяла, шептала:
-Вы любите, пока есть время...
Да было этого так мало -
Запал любви незаметно угас.
Странно так, что ты стал - бывшим,
Ты ушёл. И не содрогнулся свет...
Как маленькие раны, спелые вишни
Осыпались с отяжелевших веток.
Отшумело лето
© Copyright: Татьяна Маркова 3, 2024
Свидетельство о публикации №124091300340
Свидетельство о публикации №124091300340
Рецензии
