Весна
Без пі;дошов стежи;ні зарости;.
— Ти прибива;в свій щи;т до сті;н Царгра;да
На вті;ху наві;жених із Москви;?
— Це ти назва;в Поча;йну Іорда;ном
не з боже;вілля зо;всім, навпаки;,
і пи;салом води;в, коли; султа;ну
листа; писа;ли зго;дом козаки;?
Нема;є кли;чного в неві;льній словозмі;ні.
Якщо; це ти;, то зно;в тебе; зову;,
коли; весь сві;т віси;ть на волоси;ні
і вже не кра;плі па;дають в траву;...
Зову; тебе; із ві;чної блаки;ті,
і по;руч кли;чуть, кли;чуть журавлі;:
Дару;й собі;, мій Ки;єве, лиш ми;ті
на сто; столі;ть квіті;ння повесні;.
(світлина: Тетяна Яблонська. «Весна», 1950)
(примітка: на передньому плані картини всього дві чоловічі постаті, лише жінки та діти, 1950 рік, Київ)
Свидетельство о публикации №124090803327